— Вони видзьобають тобі очі, — промовив лікар уголос, думаючи про неї, і Лоренсо Даса обернувся запитати, що він сказав.

— То не я, — пояснив Хувенал Урбіно. — То ганусівка.

Лоренсо Даса провів гостя до екіпажу і хотів був заплатити йому за другий візит, але доктор Урбіно грошей не взяв. Дав кучерові точні розпорядження, щоб той відвіз його до двох хворих, яких він мав сьогодні навідати, і піднявся в екіпаж без сторонньої допомоги. Та від тряски на брукованих вулицях йому стало погано, і він звелів кучерові змінити курс. На мить подивився в дзеркальце екіпажу й побачив, що його відображення теж думає про Ферміну Дасу. Він стенув плечима. Потім голосно гикнув, похилив голову на груди й заснув, і уві сні раптом почув похоронний подзвін. Спочатку забамкали дзвони кафедрального собору, а потім і всіх церков, один за одним, аж поки задзвонили й розбиті посудини притулку Святого Юліана.

— Якого чорта! — пробурмотів він. — Мерці вже давно померли.

Мати й сестри вечеряли, п’ючи каву з молоком та сирними пиріжками за святковим столом у великій їдальні, коли він з’явився у дверях з ідіотським виразом обличчя і весь зганьблений запахом повій, якого набрався від круків. Бамкіт великого дзвона на сусідньому соборі густим відлунням гудів у величезній западині дому. Стривожена мати спитала, куди він був заподівся, бо його повсюди шукали, щоб він допоміг генералові Ігнасіо-Марії, останньому внукові маркіза Хараїса де ла Бери, у якого стався сьогодні пополудні крововилив у мозок: це по його душі тепер бамкали дзвони. Доктор Хувенал Урбіно вислухав матір, нічого не чуючи; він стояв, ухопившись за одвірок, а потім зробив півоберта, намагаючись дістатися до своєї спальні, але впав ницьма, блюючи ганусівкою.

— Пресвята діво Маріє! — скрикнула мати. — Мабуть, сталось щось дивовижне, якщо ти з’явився додому в такому стані.

Але найдивовижніше мало статися трохи згодом. Скориставшися з гастролей відомого піаніста Ромео Люссіха, котрий дав концерт із циклу Моцартових сонат, після того як у місті закінчилася жалоба по генералові Ігнасіо-Марії, доктор Хувенал Урбіно повантажив фортепіано з музичної школи на запряжений мулами віз і влаштував для Ферміни Даси серенаду, яку назвали потім подією сторіччя. Вона прокинулася вже після перших акордів, і їй досить було визирнути крізь залізне мереживо балконних перил, щоб довідатися, хто влаштував для неї таке незвичайне вшанування. Вона пошкодувала тільки про те, що їй бракує мужності, властивої тим сердитим дівчатам, які мали звичай виливати на голову небажаного залицяльника вміст нічного горщика. Лоренсо Даса, навпаки, поквапно вдягся, поки виконували серенаду, і потім запросив до вітальні доктора Хувенала Урбіно та піаніста, ще виряджених у вечірні костюми, в яких вони були на концерті, і подякував за серенаду, наливши обом по келиху доброго бренді.