Хоча вона була так само вільна, як і він, і навряд чи стала б заперечувати проти того, щоб їхні взаємини носили відкритий характер, Флорентіно Аріса від самого початку поставився до них як до таємної пригоди. Він прослизав до неї крізь двері чорного ходу, майже завжди пізно вночі, й виходив з дому навшпиньки, незадовго перед світанком. Як він, так і вона знали, що в домі, де жило кілька родин і чимало людей, сусіди мають знати багато більше, ніж удають. Та хоч це було очевидно всякому, Флорентіно Аріса поводився саме так, і так само поводився він з усіма жінками протягом решти свого життя. Ніколи не вчинив він жодної необачності, ні з Сарою Нор’єгою, ні з котроюсь іншою, ніколи не зловжив довірою. І він не перебільшував небезпеки: тільки один раз за все своє життя залишив він слід, яким міг себе видати, тобто письмовий доказ, і це мало не коштувало йому життя. Власне, він завжди поводився так, ніби був вічним подружжям Ферміни Даси, чоловіком невірним, але відданим чоловіком, який безперестану боровся проти своєї рабської залежності, але оберігав її від прикрощів подружньої зради.

Подібна замкнутість не могла не призводити до непорозумінь. Навіть Трансіто Аріса померла переконаною, що син, зачатий у коханні й вихований для кохання, розвинув у собі нехіть до будь-якої живої форми кохання через пережитий у юності крах надій. Втім, чимало людей, настроєних куди менш прихильно до нього, людей, які жили з ним поряд, які знали його таємничі повадки, його потяг до чернечого вбрання та рідкісних парфумів, мали підозру, що, знаючи кохання, він не знав жінки. Флорентіно Аріса здогадувався про це, але не робив нічого, щоб розвіяти такі припущення. Сару Нор’єгу теж мало обходила його потайна поведінка. Так само, як і безліч інших жінок, з якими він кохався і які давали йому втіху і одержували втіху від нього, не люблячи його, вона сприймала його таким, яким він був насправді: чоловіком, котрий прийшов і піде.

Зрештою він почав приходити до неї о будь-якій порі дня, а найчастіше в неділю вранці, коли обоє були цілком вільні. Та хай би навіть вона щось робила, вона все кидала і віддавалася йому, прагнучи зробити його щасливим у величезному старовинному ліжку, яке завжди чекало на нього і в якому вона ніколи не дозволяла йому жодних літургічних формальностей. Флорентіно Аріса не розумів, як самотня жінка без минулого могла бути такою обізнаною в усьому, що стосувалося чоловіків, або як могла вона рухати своїм велетенським, як у косатки, тілом з такою легкістю та ніжністю, мовби плавала у воді. Вона пояснювала це тим, що кохання в більшій мірі, аніж будь-що інше, це талант, даний нам від природи. «Або людина народжується цілком обізнаною, або вона ніколи цього не знатиме», — казала вона. Флорентіно Аріса корчився від запізнілих ревнощів, здогадуючись, що вона, мабуть, куди більш терта, аніж прикидається, але мусив проковтнути цю слушну підозру, бо, зрештою, він казав їй, як і всім іншим, що вона в нього єдина коханка. Серед інших речей, що були йому тут не дуже до вподоби, він мусив також змиритися з присутністю в ліжку розлюченого кота, якому Сара Нор’єга взувала чобітки на лапи, аби він не розтерзав їх пазурями, поки вони віддавалися любощам.