А Флорентіно Аріса таки існував, хоч вона й хотіла б переконати себе, ніби його не існує. Він стояв на молі, де пришвартувався французький трансатлантичний пароплав, коли вона під’їхала туди з чоловіком та сином у ландо, запряженому золотавими кіньми, і коли вони вийшли з екіпажа, він побачив їх такими самими, якими часто зустрічав під час різних громадських заходів: бездоганними. Вони йшли з сином, так досконало вихованим, що вже тепер видно було, яким він стане в майбутньому, — таким він і став. Хувенал Урбіно привітав Флорентіно Арісу, з веселою усмішкою піднявши капелюха: «Ми вирушаємо підкоряти Фландрію». Ферміна Даса кивнула йому головою, а Флорентіно Аріса зняв капелюха, ледь уклонився, і вона подивилась на перші ознаки лисини на його голові без найменшого співчуття. Це був він, достоту такий, яким вона бачила його завжди: тінь людини, цілковито їй незнайомої.

І Флорентіно Аріса переживав не найкращі свої часи. До роботи, з кожним днем напруженішої, до його розчарувань таємного ловця заблудлих жіночих душ, до мертвого штилю років додалася завершальна драма Трансіто Аріси, чия пам’ять зрештою втратила здатність до спогадів і перетворилася майже на суцільну білу пляму. Дійшло до того, що іноді вона оберталася в його бік, бачила, як він сидить і читає у своєму кріслі, й здивовано запитувала:

— А чий ти син?

Він завжди відповідав їй правду, але вона уривала його й запитувала:

— Тоді скажи мені, сину, а хто я така?

Вона стала дуже гладка і майже не могла рухатися. Збавляла день у крамниці, де вже не лишилося ніякого товару, і чепурилася, відколи прокидалася з першими півнями й аж до глибокої ночі, бо спала дуже мало. Накладала на голову вінки, фарбувала губи, пудрила обличчя та руки, і якщо хто-небудь був з нею поруч, то запитувала, як вона виглядає. Сусіди знали, що вона завжди хоче однієї відповіді: «Ти викапана Кукарачіта Мартінес». Ця схожість на персонажа з дитячої казки чомусь дуже тішила її. Вона ніяк не могла всидіти спокійно, обмахувалася віялом з великих рожевих пер, а тоді починала те саме знову: вінок із паперових квітів, мускус на повіки, кармін на губи, свинцеві білила на обличчя. І знову запитання до того, кому траплялося бути поруч: «Ну, як я тобі здаюся?» Коли з неї стала глузувати вся околиця, Флорентіно Аріса розпорядився за одну ніч прибрати прилавок та полиці, забив двері на вулицю й обставив колишню крамницю так, як мати описувала йому спальню Кукарачіти Мартінес, і більш вона ніколи вже не запитувала, хто вона така.

За порадою дядька Лева Дванадцятого він знайшов одну стару жінку, щоб доглядала за матір’ю, але та бідолашна завжди ходила сонна і складалося враження, що й вона частенько забуває, хто ж вона така. Тому тепер, приходячи зі служби, Флорентіно Аріса залишався вдома, поки мати не засинала. Він перестав ходити грати в доміно до Комерційного клубу, і більше ніколи не відвідував кількох давніх подруг, з якими раніше підтримував взаємини, бо щось зрушилося на самому дні його серця після фатального і моторошного знайомства з Олімпією Сулетою.