У залі почулися нетерплячі вигуки:

— Та коли ви вже нарешті скажете про мару на Оболоні? Чому вона у нас бродить-колобродить? Яку Ситомлю шукає на Оболоні?

— Про Ситомль давай! Чого це його втопленик шукає?

— Хто такий Ситомль?

— Це вона, — м’яко уточнив краєзнавець. — Річка відома з давньоруських літописів. А текла колись заливними луками Оболоні — ось звідки вислів: «У Сетомле на болоньє». Впадала в Почайну. Її сьогодні немає.

— Як це — немає? — аж обурились слухачі.

— А так… Щезла, як щезла Почайна, перетворившись на Почайницьку вулицю. А була ж вона славною, річка Ситомль. І глибокою, і дуже непростою водяною перешкодою. Коли року 1036-го печенізькі війська напали на Київ, Ярослав Мудрий їх розгромив і їх багато потопилося при втечі у водах Ситомлі на переправі.

Краєзнавець відкрив симпатичний томик.

— Ось як про те пише Нестор у своїй «Повісті врем’яних літ»:

«… І коли перебував Ярослав у Новгороді і прийшла йому звістка, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав зібрав багато воїв — варягів і словен — і прийшов до Києва і увійшов у город свій. І було печенігів безліч. Ярослав же виступив із города, зготував дружину до битви, і поставив варягів посередині, а з правого краю крила — киян, а на лівому крилі — новгородців. І стали перед городом, а печеніги почали наступати, І зійшлися на місці, Де нині собор святої Софії — митрополія Руська, — А тоді було там поле за городом. І була січа люта, І ледве здолав надвечір Ярослав. І побігли печеніги врізнобіч, І не знали куди біжать. І одні втікачі втонули у Ситомлі, інші ж — у інших ріках, І так загинули, а решта їх бігає невідомо де і до сьогодні…»

«… І коли перебував Ярослав у Новгороді і прийшла йому звістка, що печеніги взяли в облогу Київ.

Ярослав зібрав багато воїв — варягів і словен — і прийшов до Києва і увійшов у город свій.

І було печенігів безліч.

Ярослав же виступив із города, зготував дружину до битви, і поставив варягів посередині, а з правого краю крила — киян, а на лівому крилі — новгородців.

І стали перед городом, а печеніги почали наступати,

І зійшлися на місці,

Де нині собор святої Софії — митрополія Руська, —

А тоді було там поле за городом.

І була січа люта,