— Дозвольте мені вибрати нижні нари, — звернувсь я до трійці. Чесне слово, сплю я неспокійно, а в цих апартаментах і поготів спатиму неспокійно, тож можу з верхнього яруса скапотувати.

— О, будь ласка! Можете хоч і на обох по черзі спати — все одно нікого підселяти до вас не будемо.

— Але ж я люблю… компанії, — вирішив я трохи покаверзувати.

— О, за цим не стане. Але — потім. Як кажуть, на десерт. У залежності від вашої поведінки. Можемо перевести вас у камеру на двадцять чоловік, у якій одночасно перебуває п’ятдесят, де сплять і сидять по черзі, або випустимо вас додому — під теплий бік вашої коханої дружини. Але все, повторюємо, буде залежати від вашої поведінки і бажання з нами співпрацювати.

— В чому ж вона має виразитися?

— Стіл бачите, шановний добродію? Папір? Письмове приладдя. Руку писати і голову аби думати маєте свої. Сідайте і пишіть. Що? Та все той же твір на задану тему. Ви, здається, хвастали, що в школі писали добрі твори на задану тему? Так ось вам тема: «Моє знайомство з фан-клубом «Микола Гоголь». Творіть! Не уникаючи анінайменших деталей. Зважте, що щиросердне зізнання, як і бажання співпрацювати зі слідством, буде враховано. На вашу користь. Радимо задарма не витрачати часу — якщо хочете пошвидше з нами гаряче розпрощатися. Чим швидше буде готовим ваш твір, тим швидше ви повернетесь додому. Тобто спершу в аеропорт, а вже потім і додому. Вас чекає добра вечеря, вранці такої ж якості сніданок, потім обід, знову вечеря, знову сніданок, знову…

— І поки ж я буду у вас снідати-обідати-вечеряти?

— Доки не напишете шедевральний твір на задану тему. Тож бажаємо вам творчих успіхів і отого самого… м-м… натхнення.

І насвистуючи все той же мотивчик, що, здається, нав’яз у них у зубах («Ох рано встает охрана…») вони вийшли, двері за ними автоматично зачинилися і вмить стало так тихо, що я почув, як біля умивальника повзають таракани…

Зітхнувши, я сів до столу, взяв аркуш білого паперу — ні, папір таки гарний! Люблю гарний папір! — ручку і вивів заголовок: «ТАЄМНА АСАМБЛЕЯ ФАН-КЛУБУ «МИКОЛА ГОГОЛЬ».

І захопившись, за дві ночі й два дні написав все, що ви щойно прочитали…

А третьої і останньої моєї ночі в тому бункері мені раптом приснився Він — чого б це? З якого дива?

І приснився — власне, я підключився до того сну, як помічники вилами піднімали своєму чудиську вії.

— Ось він… Гоголь! Ось він… Гоголь! — кричав Він, тикаючи кудись поперед себе короткою, але товстою, схожою на обрубок дерева, рукою із покрученими пальцями-корінням. — Я бачу його!.. Бачу!…

І тієї ж миті ніби нізвідки випливла згорблена фігура — але чомусь така самотня і беззахисна! Похиливши голову, вона стомлено бовваніла в кам’яному кріслі, що стояло на п’єдесталі, сиділа, мерзлякувато кутаючись в широкі поли кам’яного плаща…