— Постривай, Шмигику! — кричав Гриць. — Ти мене привіз на свою чудернацьку планету, то одвозь і назад у Лоцманку. Не хочу я у вас більше жити! Переплутали все і раді!

На вулиці з’явилася куля, смішно застрибала на своїх тоненьких довгих ніжках. Шмигик-Мигик підняв руку, куля спинилась. Не озираючись, Шмигик-Мигик скочив у неї, зачинив дверці. Коли Гриць добіг, куля вже почала підійматися.

— Та почекай, кажу! — Хлопець вчепився руками в ніжку кулі, хотів було її утримати і відчув, що… летить.

Стрибати було пізно. Внизу пливли дахи будинків. Учепившись обома руками, Гриць підтягнувся і зажмурився від страху. Чи ж надовго вистачить сил висіти отак? А куля здіймалась усе вище й вище. Місто лишилося позаду, а попереду виднілася зелена рівнина з гаями і чагарями. Зовсім, як біля Лоцманки. Та ось куля пішла на зниження, і в Гриця трохи відлягло від серця. Ще трохи — і куля м’яко застрибала на галяві. Розчепіривши пальці, Гриць беркицьнувся в траву. А коли звівся, то Шмигик-Мигик уже був далеко.

— Стривай! — крикнув Гриць. — Ти ж куди?

— Гуляти! — підстрибував приятель. — Цілий день гулятиму, де захочу, а ти повертайся у свою Лоцманку і зубри уроки. Ха— ха!

Підстрибуючи, як м’ячик, хлопчик побіг. Кинувшись за ним, Гриць побачив щит. Ще здалеку прочитав:

СТІЙ!!! НЕБЕЗПЕЧНА ЗОНА! СЮДИ ЗАЛІТАЄ УЛУМ-ТУЛУМ!!! «ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ДІТЕЙ!!!»

СТІЙ!!! НЕБЕЗПЕЧНА ЗОНА! СЮДИ ЗАЛІТАЄ УЛУМ-ТУЛУМ!!!

«ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ДІТЕЙ!!!»

Хто такий Улум-Тулум, Гриць не знав, а Шмигик-Мигик пробіг мимо щита із загрозливим написом і зник у чагарях. Він же не вміє читати! І Грицеві стало шкода всенетаківського приятеля. Ще в пастку до Улум-Тулума потрапить.

Зненацька навкруг потемніло, війнув вітер, ніби хто замахав величезними віялами. Гриць звів голову й вжахнувся: над ним летіло щось чорне, страшне, здоровецьке. Воно розмахувало страхітливими крилами, ворушило волохатими кривими лапами, наче хапало щось у повітрі. Метелик!..

Гігантський метелик, певне, вдесятеро більший за нього, Гриця! А слідом за велетнем летів трохи менший метелик. Теж оксамитово— чорний і теж з білим черепом на спині.

Гриць похолов.

Ну й дива! Як махне крилами — трава лягає. А лапи які волохаті — бррр!.. Як у павука. Тут Гриць пригадав, що і в Лоцманці часом з’являється метелик, «мертва голова», але звичайний, маленький. Гриць ще позавчора ганявся за ним по горбах і портфель загубив. А тут метелики більші за людей! От би спіймати такого метелика та принести в школу! Вся Лоцманка прибігла б дивитись. Та що там Лоцманка! Із самої академії приїхали б учені по такого метелика, ще б і назвали його так: «Гігантський метелик Грицька Зінька».