От я і певна: крім резерву фізичної сили, у глибині нашої пам’яті закладений ще один, незнаний нам резерв. Що дозволяє нам за певних обставин керувати часом… Так, так, самим часом. Себто «розтягувати» мить, коротку мить, тривалість якої дозволить нам уникнути небезпеки. Під час вивільнення такої сили, що розтягує час, даючи нам додаткові секунди і настає від перенапруги «провал у пам’яті», що з’являється в образі чорної блискавки… Фантастика? Не знаю. Іноді мені здається, що це фантастика. А тому незбагненна нам. Іноді ж здається реальністю, тільки теж нам незнайомою…
Але загалом запаси міцності нашого організму, наші можливості нам досі ще невідомі.
Замислившись, Софія Віталіївна гладила браслет з брелоком, на ланцюжку якого звивалася змійка із світлим хрестоподібним малюнком на піднятій голівці…
— Звідтоді ефа — мій талісман, — посміхнулась пані професорка. — Браслет з брелоком у вигляді змійки завжди зі мною, де б я не була, куди б не їздила ось уже сорок з чимось років. І звідтоді нештатні ситуації обходять мене стороною. І я іноді думаю: якщо ефа зі мною, смертельно небезпечна змія, значать лихо мене обмине. І дочка любить цю змійку. Вірунька моя, яку ефа колись хотіла убити…
А я звідтоді в людину вірю.
У її неподоланність.
У кожному з нас на випадок лиха, на чорний день закладено такі резерви живучості, нам ще до кінця незбагненні, чи не фантастичні сили, можливості, що хомо сапієнса, рід людський на планеті Земля, допоки він володіє чорною блискавкою ніхто не зможе подолати. І — ніколи. І ні за яких обставин, адже рід людський створений для життя. Як птаство для неба.
ТАЛІСМАН ДАЛАЙ-ЛАМИ
ТАЛІСМАН ДАЛАЙ-ЛАМИ
Коли озброєний двома пістолетами терорист-одиночка 21 січня 1969 року вирішив пристрелити А. І. Брежнєва під час зустрічі в Кремлі космонавтів, він, звичайно, ж не знав про те, що в Заріччі, на дачі в генсека вже другий тиждень жив кіт Лама — не простий представник котячих, а майже легендарний, в існування якого ще сьогодні багато хто не вірить, містика то, мовляв, в крайньому разі, красива побрехенька, себто легенда.
«Ну, замах… Зрозуміло… Але… при чім тут якийсь… кіт? Бодай із далекого, незнаного нам Тібету?» — можливо запитаєте ви.
А при тім. Та дивовижа прожила в Генерального секретаря ЦК КПРС під Москвою на заміській дачі в Заріччі тринадцять років і не раз рятувала свого хазяїна від вірної загибелі — принаймні, двічі, то вже точно. Ви думаєте, то був такий собі котик-вуркотик, якийсь там патріархально-сільський мурчик, що інтимно треться об ноги господарів і муркоче свою безконечну котячу пісеньку? І при цьому, як писав колись поет, «кіт-воркіт біля воріт чеше лапкою живіт»?