Із радіотрансляторів, встановлених на вулицях по шляху слідування кортежу неслася архібравурна музика. Диктори захоплено ліковали — чи то пак коментували проїзд урядового кортежа і звичайно ж згадували, що в другій машині, відразу ж за головною з космонавтами їде САМ — Генеральний секретар ЦК КПРС, вірний ленінець… Коротше, лічно Леонід Ілліч Брежнєв…

— Ура, ура!.. — неслося від стовпа і до стовпа.

«Радянські люди, — передавали коментатори, — радісно вітають героїв, космосу і лічно товариша Леоніда Ілліча Брежнєва!..»

Нападник теж слухав вуличні репродуктори і теж знав, що в другій машині кавалькади знаходиться той, на кого він й вийшов на полювання…

Взагалі, історія із замахом на генерального секретаря ЦК КПРС А. І. Брежнєва (саме на Брежнєва, але аж ніяк не на космонавтів, як повідомить «Правда», (себто ТАРС), ще й сьогодні доволі заплутана (комусь і, мабуть, це й по нині вигідно, що і в ній є неясні місця, не кажучи вже про кілька версій, що й дотепер існують. Одне тільки достовірне і сумнівів ні в кого не викликає: збройний напад на поразку таки й справді відбувся. Це, як кажуть, історичний факт. Але й досі невідомі мотиви збройного нападу. Ясно тільки, що задумувалося убивство генсека, але в ім’я чого і чим «лічно» Леонід Ілліч не догодив нападнику? І це декому дало підстави висловити припущення: а чи це не була інсценізація? Проте, яка вистава, як нападник навскидку стріляв з двох пістолетів, стріляв бойовими патронами? І Брежнєв уцілів тільки тому, що… Але про це — нижче. Тоді виникає думка: а чи не був це силовими структурами організований замах? Коли так, то його міг зорганізувати лише Андропов, а це, погодьтеся, повністю виключено, хоч він і знав про кожного кремлівського довго— жителя більше, аніж той сам про себе. Змовником голова КДБ ніколи не був і бути ним просто не міг в силу хоча б того, що Юрій Володимирович, член політбюро, звичайно ж майбутній Герой Соцпраці, голова Комітету державної безпеки при Раді міністрів СРСР (вважай при Брежнєві) вірно служив Брежнєву, підтримував і захищав його («Розбестився служивий люд, розбалакався дуже, — казав він якось одному з партлідерів. — Зводять наклепи на сім’ю Брежнєва… (Брежнєв ще був живим)». Тож залишається головна версія: злостивець діяв з власної ініціативи, сам— один і був він справді тим, ким його пізніше визнає медкомісія… Що ж до генсека, то доводиться визнавати, що його і справді порятував кіт Лама — хочте вірте, хочте, як кажуть, перевірте…

Стріляти по машині генсека на трасі слідування було б безумством чистим (хоча загалом будь де). Це нападник, очевидно, й сам розумів. Машини кортежу жодного разу ніде не зупиняються, проносячись на пристойній швидкості. Чи й устигнеш зробити бодай другий постріл (про попадання в ціль і говорити не доводиться), як машини вже пронесуться мимо. Інша річ, на в’їзді в Кремль, де кавалькада скине швидкість і в’їжджатиме за кремлівську стіну досить повільно. Правда, там найбільше зосереджується охорони, але нападник вирішив її перехитрити. Ось чому він вибрав браму Боровицьких воріт. Ясна річ, що вони охоронятимуться препильно, більше того, там стоятимуть цілі шпалери охоронців — у формі і без. То як бодай наблизитись непоміченим до воріт? Але чому — непоміченим? Навпаки, наближатися треба відкрито, у всіх на очах, нахабно і сміливо — в цьому й полягав успіх.