І нападник легко проник до Боровицьких воріт.

«Все. Вирішено: зустріч відбудеться біля Боровицьких воріт, — ухвалив він сам собі і додав фразу з одного кінофільму про чекістів, що стала вже популярною — місце зустрічі змінити неможливо».

Діяв він просте — аж до примітиву просто, і нахабно, а нахабність, як давно відомо — одна з головних складових успіху…

І в тій геніальній простоті й ховалася зовнішня переконливість його вчинку. Забігаючи наперед, зазначимо, що один з кадебістів, запідозривши щось неладне, підійшов було до нього — як нападник з’явився в шерензі охоронців під брамою Боровицьких воріт і грубо запитав: «А ти як тут опинився?» І коли б терорист бодай на мить розгубився й почав би щось там белькотіти, городячи складну легенду — все для нього скінчилося б в одну мить. Але він недбалим тоном (очевидно, то не була, як кажуть шахісти, домашня заготовка, а — імпровізація, що зірвалася з уст миттєво, на ходу), відповів знічев’я і до геніальності просто: «Поставили — от і стою». І підозрілий кадебіст був обеззброєний тією фразою. Справді, поставили от й стоїть. І відійшов, повіривши недбалій відповіді. Поставили — от і стоїть чоловік. Логіка залізна.

Ну і стій. До всього ж він був у формі офіцера міліції (справжній формі справжнього офіцера МВС), а міліціонерів там було повно і ще одним хіба кого здивуєш?

Молодший лейтенант міліції Віктор Ільїн (за інш. версією армійський офіцер у такому ж званні, але це не так) прибув до Москви з міста Ломоносов, що за 40 кілометрів від Ленінграду— до 1948 року Оранієнбаум). Як і містечка Гатчина, Пушкін, Петродворець, Оранієнбаум виник як палацо— парковий ансамбль 18 століття. Там і. служив у міліції, некто, як росіяни кажуть, Віктор Ільїн — непоказний, тихий, ні чим не примітний молодший лейтенант міліції, не широкої кості, швидше худоребрий, тихий і скромний — такі не здатні збудувати кар’єру. Його постійно переслідувало невезіння, неуспіх був його супутником і він всюди вскакував у рахубу. На нього навіть, товариші по службі не звертали уваги, друзів не мав. Одне слово — невдаха, Сіренький горобчик. Такі далеко не йдуть, навіть до повного лейтенанта дослужитися для них — проблема. І ось цей непоказний, безталанний невдаха, тишко-скромняга і втнув одного разу. Принаймні, в історію влип назавжди.

Закінчивши нічне чергування, Віктор вранці не повернувся в рай— відділення, не здав зміни і табельної зброї, а на таксі помчав в аеропорт (квиток був придбаний заздалегідь, службовий пістолет Макарова з кишені з повним боєкомплектом, а Брежнєв того дня мав зустрічати космонавтів, це він почув по радіо) і невдовзі вилетів у Москву. (Про те, що він не здав зміни і табельної зброї в райміліції чомусь не звернули уваги. Щоправда, як усе скоїться, буде поспіхом заявлено, що райвідділення, як молодший лейтенант не з’явився вранці по місцю служби, забило тривогу і що його, мовляв, вже тоді почали розшукувати, але то, як дехто вважає, була хороша міна при поганій грі).