А. І. почаркував ще й удома і Вікторія Петрівна уклала його теплим.

А він навіть уві сні бурмотів: «Лама… Де Лама?.. Він мене врятував… Не збрехав Далай-лама, кіт і справді має хист провидця…»

І довго потім жартував, — щоправда, не весело, — що такого кота, як Лама варто було б оформити в штат Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР — кращого чекіста за нього б не було. Юрій Андропов ввічливо, з властивою йому витримкою слухав ті шпильки і розгублено посміхався. Хоча було йому зовсім не до сміху. Та й хто зна, як би повернулася ситуація, коли б той Лама не застеріг своєю поведінкою генсека.

Мине трохи більше року і Брежнєв остаточно переконається, що кіт, подарований йому Далай-ламою, такий й справді має дар провидця.

20 лютого 1970 року пухнастий талісман вдруге збереже життя своєму хазяїну й підопічному. Щоденно о восьмій тридцять ранку за генсеком в Заріччя приїжджала охорона, щоб везти його на службу. Але того ранку генсек раптом навідріз відмовився їхати в Кремль.

— Хлопці, — сказав старшому бригади, що мала супроводжувати його в Москву, — ви, мабуть, їдьте собі, а я тут попрацюю ще над документами. Через пару годин пришліть за мною своїх змінників.

Бригада квапилась здати зміну, тож навіть пораділа такій пропозиції і без об’єкта помчала в Москву, рада, що можна буде розслабитись, не пильнувати дорогу, не думати про безпеку генсека, а з вітерцем мчати трасою у своє задоволення. А ще можна теревені правити і довга дорога із Заріччя в Москву промайне непомітно. Така безпечність, як швидко виявиться, дорого їм коштуватиме.

Хоча А. І. І зіслався на «термінові документи», які він має нагально проглянути (насправді вів не любив — та ще на дачі — займатися паперами, відчуваючи до них дрімучу нудьгу, оскільки ж важливі документи, хочеш чи не хочеш а все ж таки треба вивчати, їх читали помічники — А. І. легше було сприймати документи на слух), та насправді того разу причиною був кіт.

Знову, як і рік тому, Лама несподівано влетів у спальню хазяїна і таке здійсняв нявкання, що А. І. хоч за звичаєм і спав міцно, схопився, як на пожежу. Із завжди спокійним, сонливо— лінькуватим котом творилося щось несусвітне. Він бігав сюди-туди і пронизливо нявчав, будучи явно чимось дуже стривоженим.

— Ти… чого? — позіхнувши, невдоволено пробуркотів А. І. — Тобі напевне щось приснилося?

Лама нявкаючи, стрибнув на ліжко, потім на груди хазяїну і став пильно дивитися йому в очі своїми незбагненними жовтими очищами, від яких хотілося по-швидше відвести погляд.

Кіт був явно не в міру збудженим і дивився на хазяїна так, як наче щось хотів йому передати. Власне, застерегти його.