— Все, спати цієї ночі більше не доведеться.

— Сподіваюсь, ти виділиш мені енну суму на новий наряд з такої нагоди? — запитала перша леді, як він поклав трубку.

— Коли Хрущов, — раптом сказав він дивлячись кудись у стіну спочивальні й думаючи про щось своє, — відвідував нашу країну і дружина тодішнього нашого президента запитала високопоставленого гостя чи думає він купити своїй дружині норкову шубу, Хрущов спалахнув (він взагалі був грубуватий): норкову шубу? З якої нагоди? На честь приїзду до вашої країни? А за які гроші ви радите мені купити цю річ? Я отримую як і всі командировочні. До речі, 16 доларів на день.

— Пхе, — скривилась перша леді, — а хто такий цей… мм…

— Хрущов? Колишній лідер — вельми колоритний, — СРСР — була колись така більшовицька імперія, яку один з моїх попередників назвав «виплодом пекла». Чи мого породженням. Одним словом, кодлом.

І вона зрозуміла, що він розповів їй цю історію аби виграти час і бодай отямитись від того, про що доповів йому помічник з питань національної безпеки.

— Але твоєї річної зарплатні, містере президент, цілком вистачить на пристойне вбрання для коханої дружини. Сподіваюсь, я ще перебуваю в цьому статусі?

— І перебуватимеш у ньому завжди, але… Двісті тисяч? У тебе, дорога, й апетит!

— Але й представники позаземного розуму до нас не щодня і навіть не щороку прилітають. Знову задзвонив апарат біля подушки президента.

— Все. Спокійне життя, хоча й неділя, відміняється. Доведеться таки зустрічати незваних гостей. Довго сія радість обминала Землю, а таки не обминула, Боже, за які такі мої гріхи?

Було три години сорок п’ять хвилин ранку, неділя і президент з дружиною, скориставшись вихідним, був на ранчо…

О четвертій сорок п’ять ранку, залишивши на даху своєї резиденції військовий гелікоптер, президент в супроводі начальника особистої охорони і двох агентів, підтягнений, свіжий і бадьорий, наче добре перед тим виспався, зайшов до свого офіційного офісу в правому крилі столичної резиденції.

Особиста секретарка, схвильована, хоч і не подавала виду, вже чекала його. Кивком голови президент привітався з нею.

— Сер, члени комітету з національної безпеки та інші запрошені особи чекають вас у секретному кабінеті.

Військовий міністр коротко доповів про нештатну ситуацію. Пояснення давав керівник Служби контролю за космосом.

— Та де вони… ВОНИ, врешті-решт? Позаземні непрошені наші гості??? — перебивши доповідача з нетерпінням запитав президент.

— Їхній корабель підходить до земної орбіти, сер.

— Се-ер, — насмішкувато (бо хотів заховати за іронією свою не властиву йому раніше розгубленість) протягнув президент. — Дозвольте вам нагадати! Служба контролю за космічним простором підсліджує 50 тисяч об’єктів космічного сміття — щоденно! Космос перетворився на нашу земну сміттярку: супутники різного призначення, які відпрацювали свій термін, останні ступені ракет, навіть болти, гайки, різне там залізяччя, як мені доповідали, — все це збирається на земних орбітах і часто фіксується як… позаземні об’єкти. А ви… космічний корабель позаземної цивілізації! Мені вже доповідали про один подібний казус. Якось вчені однієї обсерваторії повідомили про значний спалах в сузір’ї Персея. А що виявилося насправді? То спалахнув, відбивши сонячні промені, один з давно мертвих супутників, що втративши орієнтацію і всіма забутий дрейфував. Чи як там по-вченому? — на якійсь орбіті… То чи не є повідомлення про з’яву міжзоряного корабля з цієї серії?