— Вийшло, Валю, несподівано. Викликають більш ніж на тиждень.

Валя зітхнула. Якщо викликають, треба їхати.

Електробус, зроблений з прозорої пластмаси, світлий і просторий, безшумно мчав широким проспектом Комунізму. Забудовувати проспект закінчили не так давно — років п’ять тому. Невисокі, на вісім-десять поверхів, житлові будинки тягнулися уздовж проспекту на декілька кілометрів. Кожний квартал мав своєрідну архітектурну зовнішність. Людям тут жилося добре. Великі вікна, засклені прозорим пластиком, пропускали не тільки звичайне світло, але й ультрафіолетові промені. А це означає, що, навіть не виходячи з будинку, можна було засмагати. Спеціальні автоматичні установки підтримували постійну температуру і вологість повітря в кімнатах. Тепер скрізь будували такі будинки, реконструювали старі.

Павло несподівано відчув себе наче стороннім в цьому чудовому місті. Він ще жив тут, ходив вулицями, алеями, а в голові раз-у-раз проносилася думка про те, що його чекає в недалекому майбутньому. І, напевно, вона, ця думка, піднімала його над повсякденням, робила здатним по-філософськи розсудливо оцінити цю красу, яку потрібно було залишити незабаром…

— Ти не слухаєш мене, професоре? — В голосі Валі прозвучала іронія.

— Розумієш, кожного разу я тут знаходжу щось нове, хоча, здається, знаю все до дрібниць, — відповів Павло.

А сам подумав: «Розумниця Валя. Турбується, а виду не подає».

Електробус зупинився на площі, в кінці якої за високою ажурною аркою починався Центральний стадіон. Павло вистрибнув першим, допоміг вийти Валі. Автоводій, підкоряючись сигналу механічного кондуктора, повів електробус далі.

— Подивися на вхід. Мені завжди здавалося, що арка дещо занизька. І знаєш чому? Площа перед нею простора. А зараз бачу, що помилявся. Ген ті списи над середніми колонами… — показав Павло. — Вони рвуться вгору і ніби підносять до неба всю конструкцію.

— Фантазер, — засміялася Валя. — Не можеш ти без неба.

— Ми народжені одне для одного!.. — почав Павло, думаючи пожартувати, але не витримав тону і, сконфузившись, пояснив: — Це означає — я і небо.

— Я так і зрозуміла. То, може, ці списи допоможуть тобі одержати нові таємничі сигнали цього разу з Сіріуса?

— Знущаєшся? — Павло зупинився. — Ось зараз скупаю!

Підхопивши дівчину на руки, він підбіг до фонтану, що викидав високо над площею каскади бризок, і, опускаючи Валю до самої води, сказав:

— Проси вибачення!

Валя відбивалася, прагнучи вирватися, і нарешті здалася:

— Гаразд. Твоя взяла.

А коли він поставив її на землю, трохи відбігла і крикнула: