Повернувшись до міста, Музальов вирішив знищити запроданця. Але Нейман ніби відчув, що наближається година розплати, і зник. Тоді Музальов з партизанами Письменним та Федорчуком прийшли до Приймака.

Керівник міської розвідувальної партизанської групи мешкав на квартирі в Ганни Микитівни Котик. Там і познайомився з її сином, піонером Валею Котиком, котрий став його зв'язківцем і учасником багатьох ризикованих операцій.

Ще за життя Остапа Горбатюка підпільники спалили в Шепетівці нафтобазу. Пізніше здійснили диверсію на ливарному заводі, вивели з ладу залізничне депо. Тепер Музальов готував нову операцію.

В місті німці розмістили військовий продовольчий склад, де зберігалися десятки тонн борошна, цукру, масла, круп, консервів. Щодня від складу від'їжджали колони вантажних машин. Склад обслуговувала спеціальна інтендантська частина, його пильно охороняли.

Пожежа спалахнула вдосвіта. Спершу пролунало кілька вибухів, затим полум'я охопило всі приміщення. Гітлерівці підняли гарнізон, поспіхом підвезли саперні підрозділи. Та дарма. Вже неможливо були загасити пожежу. Над містом кілька днів висіла чорна масна хмара…

У загін Одухи з Шепетівки прибувала зброя та боєприпаси. То були трофеї ще одної операції, здійсненої Іваном Музальовим та його спільниками. Вони довідалися, що в цейхгаузі поблизу залізничної станції гітлерівці влаштували справжній арсенал. Пробравшись за дротяну огорожу, партизани ліквідували вартових, звалили собі на плечі кілька кулеметів, прихопили ящики з патронами й зникли в темряві, обминувши при тому паровоз німецького ешелону, переповненого солдатами, що якраз зупинився неподалік вокзалу.

Одного разу влітку до Музальова прийшов з лісу Станіслав Шваленберг. Колишній солдат вермахту вже був своєю людиною серед партизанів, Єдине, що нагадувало про його недавнє минуле, це сіро-зелений мундир, у якому Шваленберг завжди вирушав на завдання, пристебнувши для певності на кітель дві-три гітлерівські медалі. Шваленберг розповів Музальову про то, що в селі Полонному окупанти призначили старостою досить підозрілого типа: він знає стежку до СД, шпигує за односельцями, вказує фашистам на кожного, хто хоча б слово мовить проти «нового порядку».

Взявши з собою Григорія Письменного, вони вирушили в Полонне. Того вечора в сільському клубі було скликано сходку. На сцені стояв староста, погрожував кулаком у залу, де було повно людей, і вимагав негайно закінчити обмолот, «щоб германське військо скоріше прикінчило більшовиків». Помітивши при вході німця з медалями й бажаючи ще переконливіше продемонструвати свою відданість гітлерівцям, староста підвищив голос, погрожуючи здерти шкіру з тих, котрі послали синів та чоловіків воювати за Совєти…