Цікавість Лоран розпалилася до краю. Вона відчувала, що тут криється якась таємниця.
В очах голови світилася безмежна туга. Очі просили, благали, вимагали. Здавалося, вся сила людської думки, все напруження волі зосередилося в тому погляді.
Лоран наважилась.
Серце її скажено калатало, рука дрижала, коли вона обережно відкручувала кран.
Одразу ж з горла голови почулося шипіння. Лоран почула кволий, глухий, деренчливий голос, який шипів, мов зіпсований грамофон:
— Д-дяк-кую… вам…
Заборонений кран пропускав стиснуте в циліндрі повітря. Проходячи через горло голови, повітря приводило в рух голосові зв'язки, і голова могла говорити. М'язи горла і зв'язки вже не могли працювати нормально: повітря з шипінням проходило через горло і тоді, коли голова не говорила. А розсічені нервові стовбури шиї порушували нормальну роботу м'язів голосових зв'язок і надавали голосові глухого, деренчливого тембру.
Обличчя голови було задоволене..
Але цієї хвилини почулися кроки з кабінету і брязкіт замка (двері лабораторії завжди замикалися на ключ з кабінету). Лоран ледве встигла закрутити кран. Шипіння в горлі голови припинилось.
Зайшов професор Керн.
ГОЛОВА ЗАГОВОРИЛА
ГОЛОВА ЗАГОВОРИЛА
Відтоді, як Лоран відкрила таємницю забороненого крана, минуло з тиждень.
За цей час поміж Лоран та головою встановилися ще більш дружні стосунки. В ті години, коли професор Керн був у клініці чи в університеті, Л оран відкручувала кран, спрямовувала у горло голови невеликий струмінь повітря, щоб голова могла говорити пошепки, але розбірливо. Тихо говорила і Лоран. Вона побоювалася, щоб негр не підслухав їхньої розмови.
На голову професора Доуеля ті бесіди, певне, впливали добре. Очі її пожвавішали, й навіть скорботні зморшки між бровами розгладились.
Голова розмовляла багато й охоче, ніби винагороджуючи себе за час вимушеної мовчанки.
Минулої ночі Лоран бачила вві сні голову професора Доуеля і, прокинувшись, подумала: «А чи бачить сни голова Доуеля?»
— Сни… — тихо прошепотіла голова. — Так, я бачу сни. І я не знаю, чого більше вони завдають мені: горя чи радощів? Я бачу себе вві сні здоровим, сповненим сили і прокидаюся вдвічі знедоленішим. Знедоленим і фізично, і морально. Адже я позбавлений всього, що доступне живим людям. І лише здатність мислити залишено мені. «Я мислю. Отже, я існую», — з гіркою посмішкою процитувала голова слова філософа Декарта. — Існую…