І професор Керн усіляко намагався їх розважати.

Він приніс кіноапарат, і Лоран із Джоном вечорами влаштовували кіносеанси. Замість екрана була біла стіна лабораторії.

Голові Тома особливо подобались комічні картини з Чарлі Чапліном і Монті Бенксом. Дивлячись на їхні витівки, Тома на якийсь час забував про своє убоге животіння. З його горла вихоплювалося навіть щось схоже на сміх, а на очі наверталися сльози.

Та ось пострибав і зник Бенкс, і на білій стіні кімнати з'явилося зображення ферми. Маленьке дівча годує курчат. Чубата квочка заклопотано пригощає своїх пташенят. Біля корівника молода здорова жінка доїть корову, відганяючи ліктем теля, що тицяється мордою у вим'я. Пробіг кудлатий собака, весело крутячи хвостом, і слідом за ним показався фермер, ведучи за повід коня.

Тома захрипів незвично високим, фальшивим голосом і раптом вигукнув:

— Не треба! Не треба!..

Джон, який порався біля апарата, не відразу зрозумів, у чім річ.

— Припиніть демонстрацію! — вигукнула Лоран і швидко ввімкнула світло. Зблідле зображення ще миготіло якийсь час і нарешті зникло. Джон зупинив проекційний апарат.

Лоран глянула на Тома. На очах у нього були сльози, але то вже не були сльози сміху. Його пухке лице скисло, мов у покривдженої дитини, губи скривилися.

— Як у нас… на селі… — схлипуючи, проказав він. — Корова… курочка. Пропало, все тепер пропало…

Біля апарата вже метушилася Лоран. Швидко світло згасло, і на білій стіні замиготіли тіні. Гарольд Ллойд втікав від полісменів, які його переслідували. Але настрій Тома був уже зіпсований. Тепер вигляд людей, які рухалися, навівав на нього ще більшу тугу.

— Іч, гасає, як скажений, — бурчала голова Тома. — Посадити б його отак, хай би отоді поплигав.

Лоран ще раз спробувала змінити програму.

Показ великосвітського балу геть засмутив Бріке. Вродливі жінки та їхні розкішні вбрання дратували її.

— Не треба… я не хочу дивитися, як живуть інші, — казала вона.

Кіноапарат прибрали. Радіоприймач розважав голови трохи довше, їм обом подобалася музика, особливо танцювальна.

— Господи, як я танцювала цей танець! — вигукнула якось Бріке, заливаючись слізьми.

Довелося вдатися до інших розваг.

Бріке капризувала, щохвилини вимагала дзеркала, вигадувала нові зачіски, просила підмальовувати їй очі олівцем, білити й рум'янити обличчя. Її дратувала нетямущість Лоран, що ніяк не могла осягнути таємниць косметики.

— Невже ви не бачите, — роздратовано говорила голова Бріке, — що праве око підмальовано темніше від лівого. Підніміть дзеркало вище.