Вона просила, щоб їй принесли модні журнали й тканини, і вимагала драпірувати столика, на якому була закріплена її голова.

Часом Бріке поводилася дивакувато. Наприклад, заявила раптом із запізнілою сором'язливістю, що не може спати в одній кімнаті з мужчиною.

— Відгородіть мене на ніч ширмою або принаймні книжкою.

І Лоран робила «ширму» з великої розгорнутої книжки, встановивши її на скляній дошці біля голови Бріке.

Не менше клопоту завдавав і Тома.

Якось він почав вимагати вина. І професор Керн змушений був дати йому відчути насолоду сп'яніння, ввівши в живильні розчини невеликі дози п'янких речовин. Іноді Тома та Бріке співали дуетом. Ослаблені голосові зв'язки не слухалися їх. То був жахливий дует.

— Мій бідний голос… Коли б ви могли чути, як я співала раніш! — казала Бріке, трагічно зводячи брови.

Вечорами ними оволодівали роздуми. Незвичність існування примушувала навіть ці прості натури замислюватися над питаннями життя і смерті.

Бріке вірила в безсмертя. Тома був матеріалістом.

— Звичайно, ми безсмертні, — казала голова Бріке. — Коли б душа вмирала з тілом, вона не повернулася б у голову.

— А де у вас душа сиділа: в голові чи в тілі? — в'їдливо запитав Тома.

— Звісно, в тілі була… скрізь була… — не зовсім упевнено відповідала голова Бріке, відчуваючи в запитанні якусь каверзу.

— То що, душа вашого тіла тепер безголова ходить на тім світі?

— Самі ви безголовий, — образилася Бріке.

— Та я з головою. Тільки вона в мене і є, — не вгавав Тома. — А ось душа вашої голови чи не зосталася на тому світі? А може, через оцю гумову кишку вернулася назад на землю? Ні, — додав він уже серйозно, — ми як машина. Пустили пару — знову запрацювала. А коли розбилась ущерть — то й пара не допоможе…

І вони поринали в свої думки…

НЕБО І ЗЕМЛЯ

НЕБО І ЗЕМЛЯ