За дверима він знову повеселішав.

«Ні, — втішав себе Керн, — роботу виконано чудово. Догодити Доуелю нелегко. Кульгава нога і дикий голос собаки — дрібниці порівняно з тим, що зроблено».

Проходячи через кімнату, в якій перебувала голова Бріке, він зупинився і, показуючи на собаку, мовив:

— Мадемуазель Бріке, ваше бажання скоро здійсниться. Бачите оцього собачку? Він так само, як і ви, був головою без тіла, і подивіться, він живе і бігає, ніби нічого й не трапилось.

— Я не собачка, — ображено відповіла голова Бріке.

— Але ж це необхідна спроба. Коли ожив собачка в новому тілі, то оживете й ви.

— Не розумію, до чого тут собачка, — вперто твердила Бріке. — Мені байдуже до собачки. Ви краще скажіть, коли мене оживите. Замість того, щоб пошвидше оживити мене, ви вовтузитеся з якимись там собаками.

Керн безнадійно махнув рукою і, весело посміхаючись, сказав:

— Тепер скоро. Треба тільки знайти підхожий труп… тобто тіло, і ви будете в повній формі, як то кажуть.

Відвівши собаку, Керн повернувся із сантиметром у руках і ретельно виміряв окружність шиї голови Бріке.

— Тридцять шість сантиметрів, — сказав він.

— Господи, невже я так схудла? — вигукнула голова Бріке. — Було тридцять вісім. А розмір взуття у мене…

Але Керн, не слухаючи її, швидко пішов до себе. Не встиг він сісти за свій стіл в кабінеті, як у двері постукали.

— Заходьте.

Двері відчинились. З'явилася Лоран. Вона намагалась триматися спокійно, але обличчя її було схвильоване.

ПОРОК І ДОБРОЧЕСНІСТЬ

ПОРОК І ДОБРОЧЕСНІСТЬ

— У чім річ? З головами щось трапилось? — запитав Керн, підводячи голову від паперів.