— Прошу вас, підійдіть до столу, присядьте.

Лоран з неясною тривогою, сіла в крісло. Обличчя Керна не віщувало нічого доброго. Керн відкинувся на спинку крісла і довго, пильно дивився в очі Лоран, аж поки вона не опустила їх. Потім він швидко звівся на весь свій високий зріст, міцно вперся кулаками в стіл, нахилив голову до Лоран і запитав тихо й проникливо:

— Скажіть, ви не пускали в дію повітряний кран голови Доуеля? Ви не розмовляли з ним?

Лоран відчула, що кінчики пальців її похололи. Думки вихором закружляли в голові. Гнів, який викликав у ній Керн, клекотів і ладен був прорватися назовні.

«Сказати чи не сказати йому правду?» — вагалася Лоран. О, з якою насолодою вона б кинула в обличчя цій людині слово «вбивця», але такий одвертий випад міг би все зіпсувати.

Лоран не вірила в те, що Керн дасть голові Доуеля нове тіло. Вона вже надто багато знала, щоб повірити у таку можливість. І мріяла вона тільки про одне: розвінчати Керна, який привласнив наслідки праці Доуеля, перед суспільством і розкрити його злочин. Вона знала, що Керн не зупиниться ні перед чим і, оголошуючи себе його відвертим ворогом, вона піддавала своє життя небезпеці. Але не інстинкт самозбереження зупиняв її. Вона не хотіла загинути до того, як злочин Керна буде розкрито. І через це слід було брехати. Але брехати їй не дозволяла совість, виховання. Ще ніколи в житті вона не брехала і тепер страшенно розхвилювалася.

Керн не зводив очей з її обличчя.

— Не брешіть, — сказав він глузуючи, — не обтяжуйте своєї совісті гріхом брехні. Ви розмовляли з головою, не заперечуйте, я знаю це. Джон підслухав усе…

Лоран, схиливши голову, мовчала.

— Мені тільки цікаво знати, про що ви розмовляли з головою?

Лоран відчула, як кров знову приливає до її щік. Вона підвела голову і подивилася просто в очі Кернові.

— Про все.

— Так, — сказав Керн, не знімаючи рук зі стола. — Так я й думав. Про все.

Настала пауза. Лоран знову опустила очі додолу й сиділа тепер із виглядом людини, яка чекає на вирок.

Керн раптом швидко підійшов до дверей і замкнув їх на ключ. Пройшовся кілька разів по м'якому килиму, заклавши руки за спину. Потім нечутно наблизився до Лоран і запитав:

— І що ж ви плануєте зробити, мила дівчино? Віддати до суду криваву потвору Керна? Змішати з багном його ім'я? Розкрити його злочин? Доуель, напевне, просив вас зробити це?

— Ні, ні, — забувши весь свій страх, гарячково заговорила Лоран. — Запевняю вас, що голова професора Доуеля цілком позбавлена почуття помсти. О, це благородна душа! Він навіть… відмовляв мене. Він не такий, як ви… не можна судити по собі! — вже з викликом закінчила вона, блиснувши очима.