— Артуре, поцілуй мене у лоб… коли тобі… не… не неприємно…
Артур нахилився і поцілував.
— Ось так… тепер добре…
— Професоре Доуель, — сказав слідчий, — чи можете ви повідомити нас про обставини вашої смерті?
Голова перевела на слідчого вже майже згаслий погляд, певне, погано розуміючи, що й до чого. Потім, зрозумівши, повільно скосила очі на Лоран і прошепотіла:
— Я їй… говорив… вона знає все.
Губи голови перестали ворушитись, а очі затьмарились.
— Кінець, — сказала Лоран.
Деякий час усі стояли мовчки, приголомшені тим, що сталося.
— Ну що ж, — порушив важку мовчанку слідчий і, повернувшись до Керна, сказав — Прошу за мною до кабінету! Я маю допитати вас.
Коли двері за ним зачинилися, Артур важко опустився на стілець біля голови батька і затулив обличчя руками.
— Бідолашний, бідолашний батько!
Лоран м'яко поклала йому руку на плече.
Артур поривчасто підвівся і міцно потис її.
З кабінету Керна почувся постріл.
ЗМІСТ
ЗМІСТ
ЗМІСТ