Тож попередження, роз’яснення та розшаркування завершені. Відтепер мене тут немає. Є тільки ви та книжка. І навіть це — вже трішки сюжетний спойлер.

175 GES (1440 NMA) - Заколот -

175 GES (1440 NMA)

- Заколот -

I

Силует материнського корабля чорною плямою вирізнявся на тлі вируючих сполохів і слабкого пилового сяйва астероїдного поясу. Потужні рудо-червоні спалахи, що висвітлювали диск «Оріону», ядерно-імпульсного двигуна, робили мертву чорноту решти корпусу ще контрастнішою. Кожні дев’яносто вісім стандартних секунд підриваючи у своїх нутрощах мініатюрну ядерну бомбу Теллера-Улама, металевий велетень розтинав порожнечу, лишаючи за собою довгий хвіст радіоактивних ізотопів. Подорож корабля тривала вже дванадцять стандартних діб, з яких п’ять він пройшов, використовуючи сингулярний рушій, — від Марса майже до внутрішньої межі поясу, орбіти сімейства Флори, а решту — маневруючи в астероїдному поясі на крейсерській тязі «Оріону». Ескорту, невід’ємного від кораблів цього класу, не було. Материнський корабель здавався цілком самотнім.

Розвідник-перехоплювач, що йшов зустрічним курсом від орбітальної бази на Церері, був значно менший і (за цих умов) значно спритніший. Щільно загорнутий у декілька шарів стелс-полів, він досі лишався непоміченим сенсорами велета. Навіть якби ті й спромоглися помітити його, навряд чи розпізнали б. Сигнатур корабля не було в жодній базі, тож матричний інтелект «Сінано» відсіяв би сигнал перехоплювача як системний ґлитч. Або ідентифікував як космічне сміття — втрачений безпілотний зонд чи пошкоджену рятувальну шлюпку.

Перехоплювач був усього п’ятнадцять метрів завдовжки, не мав озброєння й не ніс спеціального обладнання. Екіпаж складався з двох людей, але жоден із них не був долучений до пілотування — цим займався полонений фрагмент інтелекту мі-го, який константним бомбардуванням частками антиматерії був редукований до ефірної проекції, яку потім прив’язали до корабля трьома полікристалічними сигілами.

Потужні здібності мі-го в космогації (що були безліччю одночасних квантових станів причинно-наслідкової області, з яких ці істоти колапсом утворювали найоптимальніше) робили їх цінними конструктивними компонентами. Та цінність суперничала лише з небезпекою, яку створювали подібні експерименти. Наскільки складно було здобути такий «компонент», настільки ж складно було підтримувати та водночас контролювати його. Відокремлення інтелект-одиниці було лише тимчасовим, і спільний розум постійно намагався повернути втрачену частку, тимчасом як сама частка поступово деградувала. Тому ані корабель, ані мі-го, що управляв ним, ані екіпаж не мали повернутися на Цереру. Їхнє завдання було ретельно виважене, прораховане… й стрімко наближалося до розв’язання.