Перехожі траплялися рідко, але все ж таки, що ближче до центру, вони траплялися частіше. Їх зовнішній вигляд міг дещо стурбувати незвикле око: всі перехожі, чоловіки й жінки, були голі.

3 сер О нишком перезирнулися й здригнули плечима. Дивуватися вони вже перестали. Сер Овен Прайс сам собі подумав: «Яка це все ж таки ще дикунська країна». Сер Освальд Кеммері подумав, навпаки, що ця країна надто вже цивілізована й розпуста в ній цвіте, як маків цвіт. Сер Олівер Вебенс не встиг подумати нічого, — він не міг ніяк одірвати очей від дівчини, що допіру пройшла тротуаром: вона була з дуже привабливих. Треба, крім того, сказати, що тіло всіх стрічних тубільців було темне й смугляве, майже чорне.

Думбадзе стиха торкнув Яму.

— Скажіть, — сказав він, силкуючись не виявляти особливої цікавості, — Є скажіть, місцеві мешканці завжди ходять тільки голі?

— Ні, — Є просто відповів Яма, — у нас ходять голі тільки до одинадцятої години ранку і від п’ятої по обіді до захід сонця. В інші години вони вдягаються. Вдома ж у хаті ми завжди ходимо тільки голі.

Думбадзе був цілком задоволений.

В цей час у кінці прямої вулиці виник силует високої і великої будівлі. Циліндровою чотириповерховою білою баштою височіла вона й панувала над околицями.

— Сольготель, — сказав Яма, — ми приїхали.

— Як ви сказали?

— Сольготель. Це наша управа й готель для приїжджих. У першому поверсі міститься наша урядова громадська установа, в другому — зали, де відбуваються всякі громадські зібрання, в третьому й четвертому — помешкання для приїжджих, готель.

— Хіба у вас буває так багато приїжджих, що тут потрібний такий великий готель?

— Він не такий великий. В ньому помешкань тільки на двадцять чоловік.

— Невже? — Думбадзе здивовано поглянув на величеньку будівлю, де, за його розрахунками, цілком вільно міг би розташуватися цілий полк військових.

— А приїжджих, — докінчував Яма, — у нас буває чимало. Урядові особи, іноді туристи, іноді гості когось із громадян та постійно — пацієнти, що закінчили лікування в Спектрарії і затрималися на деякий час тут.

Тим часом автобус уже спинився під Сольготелем і шофер повідчиняв дверцята.

— З приїздом, — вітав він. — Милості просимо.

Всі, крім Нен-Сагора та місіс Ліліан, вийшли на тротуар.

— А ви, сер? — поцікавився сер Овен Прайс.

— Я маю тут свою окрему хату, — відповів Нен-Сагор. — Місіс Ліліан теж спиняється в іншому місці. Прошу, — звернувся він до всіх, — заходьте, розташовуйтеся, відпочивайте. Вам подадуть зараз сніданок. Обідати я прийду до вас.

Автобус рушив і зник за рогом.