А орки — що ж… Орки — то ніби погода, на котру, як відомо, скаржитися немає сенсу. Чи ви гадали, якщо вони всюди наступають, то нас обминуть делікатно, по ниточці? Та ще й решту попередять: «Не треба, друзі, турбувати лікаря Ясинського Станіслава Владиславовича і психів, яких він лікує,— усі вони як один гідні поваги люди…» Можливо, десь у Криму й водяться такі орки — ввічливі, зелені,— але не тут, на сході.

Натомість наші орки взяли лікарню в кільце, обступили воронячим станом, нікого не впускали, не випускали, самого лише Ясинського, та й то не щоразу. Строкаті вони були, різнокаліберні, відразу видно — добровольці. Справжні ввічливі приїжджали сюди повзводно й поротно, зрізавши заздалегідь погони. Кожен був у курсі, хто в якому званні і кому честь віддавати. А ці, наші,— з одного тіста ліплені, гірші тільки козаки дурнуваті…

Крім усього іншого, були вони ще й осатанілі — не від війни, а так, від життя. Вбивали весело, з матюком — подобалося їм це. Натомість ввічливі відпускники, або, простіше сказати, кадрові, дивилися поверх усього, — нічого особистого, просто війна. Треба вбити — вб’ємо, не треба — теж, але без радості й завзяття.

Утім, на справі своїй орки теж розумілися непогано, у них навіть гармата була. Вони цю гармату націлювали в український бік і гатили, причому доволі прицільно. Укри у відповідь скаженіли, але відповісти серйозно остерігалися: знали, що в лікарні люди, і за таке варварство ніхто їх по голівці не погладить: ні ООН, ні ПАРЄ, ні місія ОБОЄ, ні свої ж таки генерали, що просиджують галіфе в Києві…

Ясинський, ні на що особливо не сподіваючись, кілька разів усе-таки ходив до орків: прохав відійти далі. Боявся, не витримають укри, вгатять по лікарні, знесуть усе к бісу. Орки поблажливо посміювалися, шкребли в брудній, просмерділій порохом щетині, але відмовитися від своєї тактики не бажали. Ми, кажуть, життя свої повинні берегти, щоб вас, дурнів, рятувати від фашистів і жидобандерівців.

— Бачив, як луплять по Місту — і по житлових кварталах, до речі?! — запитав головний орк, більше схожий на гобліна або, скоріше, на троля: лисий, череватий, у камуфляжі-цифрі і з гнилими пеньками в пащі.

— Та ви ж перші по них звідси б’єте, — обережно мовив Ясинський.

— Ми — то інше, — терпляче пояснив дурневі черевань. — Це наша стратегія така: життя свої берегти. Укри ж не стануть по божевільні гатити, їх за це Гейропа не похвалить. Ми ж звідси будемо їх мочити цілком безкарно. А ви, ліпили, краще б нам спирту відлили, бо ми добровільні захисники вашої смердючої батьківщини, ну і я ваш особистий ангел-охоронець, коли що…