Камі Ґарсія, Маргарет Штоль Чарівні створіння
Камі Ґарсія, Маргарет Штоль
Чарівні створіння
Темрява не здолає темряву — тільки світло на це здатне. Ненависть не здолає ненависть — тільки любов на це здатна.
Мартін Лютер Кінг
Спочатку Богом забуте місто
Спочатку
Богом забуте місто
Батько каже, що у нашому містечку є тільки два типи людей: дурні та приречені. Одним на роду написано доживати тут віка, а другим бракує клепки, аби звідси забратися. Всі решта потроху змотують вудки. Ким він вважає себе — не відомо, але я й не наважуюся запитати. Батько в мене письменник, наша родина живе у місті Гатлін у Південній Кароліні з часів діда-прадіда, а точніше — пра-пра-прапрадіда Елліса Вейта. З нього почався увесь Вейтівський рід, а сам прадід загинув по той бік ріки Санті під час Громадянської війни.
От тільки Громадянською її тут ніхто не називає. Всі, кому немає шістдесятьох, кличуть її «війною між штатами», а кому вже є двічі по тридцять — не інакше як «агресією Півночі». Мовляв, Північ втягнула Південь у війну через браковану партію бавовни. І тільки ми, Вейти, єдині на весь Гатлін, називаємо цю війну Громадянською. А це ще одна причина, чому мені так хочеться звідси чкурнути.
Гатлін не схожий на маленькі містечка, як їх показують по телевізору. Ну хіба що у фільмах, яким уже років п’ятдесят. Ми задалеко від Чарльстона, а тому в нас немає ні «Макдональдза», ні бодай кльового кафе. У нас є тільки забігайлівка «Мороз»: колись тут було «Морозиво», але на вивіску новий власник пожалів грошей, тож просто зняв кілька літер зі старої. У бібліотеках досі не бачили комп’ютера, у школах — білої дошки з маркером, а купатися всі ходять на озеро Молтрі — таке тепленьке, де цвіте вода й водиться різна живність. У місцевий кінотеатр нові фільми привозять тоді, коли їх уже випустили на DVD, але й за тим треба їхати аж у Самервіль (кінотеатр там поряд із коледжем). Усі крамниці розташовані на центральній вулиці Мейн-стріт, нормальні будинки — біля річки, а всі решта живуть на південь від Дев’ятого шосе, де тротуар перетворився на шутер, яким неможливо йти, але класно жбурляти в роздратованих опосумів, найзліших створінь на всій землі. Погодьтеся, такого вам у кіно не покажуть.
У Гатліні немає нічого особливого. Гатлін він та й Гатлін. На ґанки цього міста виходять люди і вдивляються у задушливу спеку, хоча який у тому резон? Тут щодень, як учора. Завтра — мій перший день у десятому класі старшої школи ім. Мура Джексона,[1] і я точно знаю, яким він буде: де я сидітиму, з ким говоритиму, які будуть жарти, які дівчата, хто де припаркує авто.