Гессі всміхнулася, згадуючи, як у дитинстві вона вірила, що одного дня прокинеться — і одразу стане красивою й дорослою. Як ліхтар, що різко перевтілюється з настанням ночі. Проте обличчя в дзеркалі завжди лишалось таким, яким вона його пам’ятала з дитинства. Зі світло-оливковою шкірою, великими темними очима і таким же темним — на відміну від Генриного — волоссям. Гессі не знала, чи вважати себе красивою. Надії на магічне перетворення на дорослу панянку розвіялись після того, як вона обтяла коси за останньою модою. Лице так і залишилось круглим, геть дитячим. А немає нічого гіршого, ніж мати дитяче обличчя в п’ятнадцять років. Особливо коли ти ще й зовсім крихітна на зріст.

— Перепрошую, а ви часом не Рендова сестра? — роздуми перервав незнайомий голос.

Гессі підвела голову — перед нею стояла дівчина, може, трохи старша за них із Генрікою. Її почервонілі очі виказували нещодавній плач, а руки судомно стискали носовичок.

— Ні. Але я можу з вами пошукати її. Якщо скажете, яка Рендова сестра на вигляд.

Дівчина на мить здивувалась, а тоді хитнула головою.

— Не варто турбуватись. Вона ще прийде… Я почекаю.

Гессі майже знала, що співрозмовниці неймовірно личить широка усмішка. Вона відчула симпатію до незнайомки, наче кругле обличчя — це те, що їх об’єднує в маленьку таємну групку дівчат. Дівчата дуже люблять групки.

— Вам зле? — спитала Гессі щиро. — Вас хтось образив?

Незнайомка хитнула головою.

— Ви були у Фіолле? — спитала вона натомість.

— Ні. А ви звідтіль?

— Та ні. Просто скоро перебираємось усією родиною. І я зовсім мало знаю про те, як там усе…

— Я читала, що там чарівні затоки. І гори красиві й високі, засніжені навіть улітку. І затоки вриваються в ці гори, ніби хочуть відібрати собі кожен-кожен шматочок суходолу, до якого вийде сягнути. І довгі скелясті коси, на яких дрібних будиночків багато-багато, і вони наче на самій воді стоять — так далеко в море заходять. Але ми ніколи не їздили туди з сім’єю, бо Фіолле дуже далеко і ще там має бути не вельми тепла погода, а матінка наша дуже холоду не любить.

— Холод — це правда, — дівчина зім’яла носовичок. — А ще там знаєте які гарні кондитерські? У них багато випічки з алкоголем, а рецепти такі, що в нас і не водяться! Так і кортить вивчити їх — у мене ж батьки мають пекарню. І якщо дім на узбережжі, то з будь-якого вікна будуть скелі й море! І мені там жити… — захоплена розповідь знову змінилася смутком.

— А ви не хочете?

Гессі подумала, що жити у Фіолле — не найгірший варіант, але промовчала. Бо ж явно, що тут річ не у Фіолле, а в таємничій Рендовій сестрі, а то й у самому Ренді.