Поруч із ним почулися звуки кроків і пролунав голос:

– Честь вашій спільноті, честь вашій тейні.

Дерк повернувся, все ще стискаючи камінь, що говорить. Поруч із ним стояв старий, високий, як Джаан, і старий, як бідний покійний Челл. Його масивна постать чимось нагадувала лева. Пишна сніжно-біла шевелюра переходила в таку ж густу бороду, що разом становило справжню гриву. Але обличчя його здавалося втомленим і зблідлим, наче він носив його кілька зайвих століть. Тільки очі виділялися – живі, сині очі, які колись були у Гарса, очі, в глибині яких танцювали крижані вогники.

- У мене немає спільноти, - відповів Дерк. – І я не маю тейну.

- Вибачте, - вибачився старий. - Отже, ви зовнішньопланетянин, так?

Дерк вклонився.

Старий хмикнув.

- Тоді ви потрапили не в те місто, пане привид.

- Привид?

– Примара Фестивалю, – пояснив старий. - Ким ще ви можете бути? Це планета Уорлорн, і живі люди повернулися додому.