— Панове, — читав суддя, — ви тут зібралися, щоб взяти участь у перегонах за отримання землі державної власності. Ви, п'ятдесят щасливців з-поміж п'ятдесяти мільйонів, зареєстрованих у регіоні Південного Вестчестеру, виграли публічну лотерею. Перегони пройдуть з цього пункту до реєстраційної лінії в Земельному управлінні на майдані Таймс-сквер у Нью-Йорку — вивірена приблизна середня відстань 5,7 милі. Ви, учасники, маєте право обрати будь-який маршрут, просуватися поверхнею землі, над нею або під землею. Єдина вимога полягає в тому, що ви маєте закінчити перегони особисто, заміна не дозволяється. Перші десять фіналістів…

Цієї миті натовп занімів.

— …отримають один акр вільної землі в комплекті з будинком та сільськогосподарським знаряддям. Кожному фіналісту також буде забезпечене вільне урядове транспортування до його власності разом із родиною. Вищезгаданий акр буде вічно й неухильно, допоки сонце світить і вода тече, належати йому та його спадкоємцям, аж до третього покоління!

Натовп зітхнув, коли почув це. Ніхто з цих людей ніколи не бачив вільного акра землі й навіть не мріяв ним володіти. Акр землі лише для себе та своєї родини, акр, яким не потрібно ділитися з будь-ким, — це просто поза межами найсміливішої уяви.

— Далі слід зазначити, — вів далі суддя, — що Уряд не бере на себе жодної відповідальності за смерть, яка може статися під час цього змагання. Я зобов'язаний нагадати, що середньозважений рівень смертності від нещасних випадків під час Земельних перегонів становить приблизно 68,9 відсотка. Будь-хто з учасників, якщо забажає, може зараз відмовитися без жодної шкоди для себе.

Суддя чекав, і на мить Стіву Бакстеру захотілося вийти з самовбивчої авантюри. Напевне, й він, і Адель, і діти, й тітонька Фло, й дядечко Джордж могли б і надалі вдовольнятися своїм затишним однокімнатним помешканням у Ларчмонтсі, в житловому масиві імені Фреда Аллена для людей середнього статку. Врешті-решт, він не був людиною ні надто дієвою, ні дужою, ані схильною до бійок. Працював консультантом з деформації систем, причому вважався гарним фахівцем. Мав худорляву статуру, слабкі м'язи й відчутну задишку. Чому, заради Бога, він має поринути в небезпеки похмурого Нью-Йорка, у найвідоміші міські джунглі?

— Краще відмовся від цього, Стіве, — хтось уголос повторив його думки.

Бакстер повернувся й побачив Едварда Фрей-хоффа Сент-Джона, свого заможного, огидного сусіда з Ларчмонтсу, високого, елегантного, бадьорого й натренованого завдяки веслуванню на байдарці. Вигляд у Сент-Джона був чудовий, а прижмурений погляд його очиць надто часто зупинявся на білявій красуні Адель.