Перегони тривали вже три години. Стів Бакстер увімкнув маленький транзисторний радіоприймач і слухав останні повідомлення. Почув, що перша група учасників дісталася тунелю Голланд і змушена була повернути назад, бо шлях їй перепинила озброєна поліція. Інші, кмітливіші, рушили довшим південним шляхом до Стейтен-Айленд і тепер наближалися до мосту Верразано. Фрейхофф Сент-Джон йшов сам. Він скористався значком заступника мера й отримав дозвіл пройти повз барикади тунелю Лінкольна.

Настав час для авантюри Стіва Бакстера. Рішуче, зі спокійною впертістю він увійшов до сумно відомого вільного порту Хобокен.

3

3

На узбережжі сутеніло. Перед Стівом у світлі місяця струнко вишикувалися акуратні швидкохідні кораблі флоту контрабандистів Хобокена, кожен з блискучим знаком берегової охорони. Деякі вже мали вантаж, закріплений на палубі, — ящики сигарет із Північної Кароліни, алкогольних напоїв з Кентуккі, апельсинів з Флориди, наркотиків з Каліфорнії, зброї з Техасу. Кожен ящик мав офіційну позначку «Контрабанда — Податок сплачено». Адже під тиском обставин у цей непростий час Уряд був змушений обкладати податками навіть нелегальні підприємства, додаючи їм статусу майже законних.

Обережний Бакстер дочекався слушної миті, зійшов на борт швидкохідного перевізника марихуани та причаївся серед запашних тюків. Судно готувалося до відходу. Як би ж тільки вдалося залишитися непоміченим впродовж цього короткого проходу річкою...

— Тю! Що це в біса тут таке?

П'яний помічник механіка, вештаючись палубою, ненароком наткнувся на Бакстера. На його крик збіглася решта екіпажу. Вони стояли перед Сті-вом — жорстокі, готові до кровопролиття, безбожні бандити. Кілька років тому вони захопили Віхокен, перетворили Форт Лі на пожарище, нищили й грабували все на шляху до Інглвуда. Стів Бакстер знав, що не варто чекати від них жалощів.

Попри це він мовив із дивовижним спокоєм:

— Панове, мені потрібно перебратися через Гудзон, якщо ваша ласка.

Капітан корабля, здоровенний, справжня гора м'язів, метис із шрамами на обличчі аж зігнувся, зайшовся реготом.

— Ти хочеш нелегально переправитися шляхом, який належить Хобокену? Це тобі що — пором Крістофер-стріт, га?

— Та ні, сер. Але я сподівався…

— Запхай свої сподівання знаєш куди!

Екіпаж реготав з капітанового дотепу.

— Я готовий заплатити за перевіз, — зі спокійною гідністю заявив Стів.

— Заплатити? — вигукнув капітан, — а й справді, ми ж іноді перевозимо за гроші — без зупинки на середину річки, а звідти просто вниз!

Екіпаж хапався за животи від реготу.