Тепер Венді була неабияк збуджена, вона нахилилася до нього, і груди вивалилися з-під сорочки. Джекові раптом схотілося схопити одну з них і вивертати, поки Венді не заверещить. Може, це навчило б її тримати язика за зубами.

— Бензин не проблема, — говорила вона. — І в «фолькс-ваґені», і тутешньому фургоні повні баки. А в сараї повинна бути каністра — ти міг би взяти бензину про запас.

— Так, — зізнався він. — Каністра є. — Насправді їх було три: дві по п’ять галонів і одна — на два галони.

— Б’юсь об заклад, свічі й акумулятор теж там. Ніхто не буде тримати снігохід в одному місці, а свічі й акумулятор — в іншому, правда?

— Малоймовірно, чи не так? — Він піднявся й пройшов туди, де спав Денні. На чоло малому впала прядка волосся, і Джек обережно відкинув його. Денні й не рухнувся.

— А якщо ти зможеш запустити його, то відвезеш нас? — запитала за спиною в Джека Венді. — У перший же день, як тільки по радіо оголосять гарну погоду?

Він відповів не одразу. Він стояв, дивлячись униз, на сина, і невиразні почуття розчинялися у хвилі любові. Хлопчик був точнісінько таким, як вона казала, — тендітним, ранимим. Мітки на шиї виднілися дуже виразно.

— Так, — підтвердив він. — Я запущу його, й ми виберемося звідси якнайшвидше..

— Дякувати Богу!

Він обернувся. Венді вже зняла сорочку й лягла на ліжко: плаский живіт, груди зухвало націлені в стелю. Вона ліниво грала ними, смикаючи соски.

— Покваптеся, джентльмени, — неголосно сказала вона, — час.

Потім вона лежала на згині його руки, відчуваючи чудовий спокій. У кімнаті горів лише нічник Денні, якого той приніс із собою зі своєї кімнати. Виявилося, повірити в те, що вони ділять «Оверлук» із кровожерливим незваним гостем, дуже нелегко.

— Джеку?

— Мммм?

— Що напало на Денні?

Він відповів ухильно.

— У хлопчика щось є. Талант, якого нам з тобою не вистачає. Даруй, не вистачає багатьом. Може, і в «Оверлуку» дещо є.

— Примари?

— Не знаю. Але що не в сенсі Елджернона Блеквуда — це точно. Радше, залишки настроїв і емоцій тих людей, які тут зупинялися. І добрих, і недобрих. У цьому сенсі свої примари є в кожному великому готелі. Особливо в старих.

— Але небіжчиця у ванні... Джеку, він же не божеволіє, ні?