Я рішучо крокую вперед. Інакше — ніяк. На тому боці дверей чигають жахіття, що їх годі осягнути розумом. Там не просто земля смерті — там земля за межею смерті, де повно божевільних кольорів, скаженої геометрії і бездонних прірв, де Великі животіють своїми нескінченними життями чужаків і плетуть свої нескінченні лихі думки.

За тими дверима — Нулль.

Я йду далі й пригадую двовірш з останнього електронного листа Брі: «Не мертве те, що може вічно спати,/ А по мільярдах літ і смерть здолати».

«Джеймі, — шепоче голос старої жінки крізь шпарину в дверях, що їх тільки я можу бачити. — Прийди. Прийди й прийми життя вічне».

«Ні, — відповідаю я їй, так само, як і колись, у своєму видінні. — Ні».

Що ж… поки що все гаразд. Але рано чи пізно щось неодмінно станеться. Щось завжди стається. І вже тоді…

Я прийду до Матері.

6 квітня — 27 грудня 2013 р.

Примітка автора

Примітка автора

ЧАК ВЕРІЛ — мій агент. Він продав цю книжку та надавав мені турботу і підтримку.

НЕН ҐРЕМ редагувала цю книжку гострим оком і ще гострішим синім олівцем.

РАС ДОР, мій невтомний дослідник, здобував мені інформацію, коли вона була потрібна. І якщо я в чомусь налажав, то лише тому, що до кінця не зрозумів. У таких випадках винуватьте мене, а не його.

СЮЗЕН МОЛДОУ приймала всі мої дзвінки, навіть коли я був діставучим козлом, і заохочувала мене просуватися вперед.

МАРША ДіФІЛІППО та ДЖУЛІ ЮҐЛІ опікуються моїми справами, дотичними до реального світу, щоб я міг жити у світі уяви.

ТАБІТА КІНГ, моя дружина і найкращий критик, вказувала на слабкі місця й спонукала виправляти їх. Що я й робив, наскільки міг. Люблю її, сил нема.

Дякую вам усім, а особливу подяку хочу висловити «РОК БОТОМ РІМЕЙНДЕРЗ»[183], які навчили мене, що бути застарим для рок-н-ролу неможливо, і з 1992-го давали мені відриватися на «Опівнічній годині». Починаючи з Е. Уся ця херня починається з Е.