— Щогх... — вирвалося з неї ледь розбірливе вороняче каркання.

Він усміхнувся, не перестаючи гладити її волосся, щоки, потилицю. Вона прокашлялася, спробувала знову.

— Що ти тут робиш, Боббі? Зараз же мусить... — підвівши голову, вона хотіла побачити будильник, що, звісно, було неможливо. Вона ж сама відвернула його лицем до стіни.

Він опустив очі на годинник у себе на руці. Він усміхався, гладячи її, й не перестав усміхатися й тепер.

— Чверть на третю. Я просидів у тій ідіотській кімнаті в мотелі майже дві години після того, як ми з тобою побалакали, намагаючись запевнити себе, що те, про що я думаю, не може бути правдою. Тільки дістався я сюди, не заради того, щоб уникати правди. Отже, я стрибнув у «Вербен» і рушив у путь. На дорогах взагалі порожньо. Не знаю, чому я раніше так нечасто їздив пізно вночі. Мабуть, почну. Якщо не сидітиму у Шошенку, тобто. Або у нью-гемпширській штатній в’язниці в Конкорді[288]. Але це загалом вже залежить від тебе. Чи не так?

Його рука, що пестить її обличчя. Відчуття знайоме, навіть її запах знайомий, вона завжди його любила. А зараз ні, і це не лише через огидні відкриття минулого вечора. Як це вона ніколи не помічала, який самовдоволено-власницький цей його доторк?

«Ти всього лиш стара сука, але ти моя стара сука, — немов промовляло це погладжування. — Тільки цього разу, поки мене не було вдома, ти напудила на підлогу, а це погано. Фактично, це “Погана Гидь”».

Вона відштовхнула його руку й сіла.

— Про що це ти таке, заради Бога, говориш? Підкрадаєшся нишком, будиш мене...

— Авжеж, ти спала з увімкнутим світлом, я це побачив, щойно завернув на під’їзну алею.

Не було винуватості в його посмішці. Й нічого зловісного також. Та сама посмішка задушевного Боба Андерсона, в яку вона колись ледь не з першого погляду закохалась. На мить в її пам’яті зблиснуло, яким делікатним він був після весілля, у їхню першу ніч, як він не покваплював її, даючи можливість призвичаїтися до новини.

«Те саме він і зараз робить», — подумала вона.

— Ти ніколи не спиш з увімкнутим світлом, Дарсі. І хоч ти зараз й у нічній сорочці, під нею на тобі надітий бюстгальтер, а цього також з тобою ніколи не бувало. Ти просто забула його зняти, правда ж? Бідна моя любонько. Бідна моя втомлена дівчинка.

На одну коротесеньку мить він торкнувся її грудей, а тоді — яке полегшення — прибрав руку.