Гелен Шейверстон і її син Роберт були знайдені в ручаї Ньюрі-Крік, у містечку Еймсбері, одинадцятого листопада 2007 року. Вони жили у селищі Тассел-вілідж, приблизно за дванадцять миль звідти. На листопадовій сторінці в журналі за 2007 рік вона провела риску від восьмого до десятого числа й начеркала: «Боб у Согасі[280], 2 садиби на продаж плюс нум. аукц. в Бостоні». А чи пам’ятає вона, як якогось з тих вечора телефонувала до мотелю у Согасі й не отримала відповіді на свій дзвінок? Вирішила тоді, що він допізна засидівся у котрогось з продавців монет, винюхуючи свинцеві пенні[281], а може, миється в душі? Здається, вона таке дійсно пригадує. І якщо так, чи не був він насправді в дорозі того вечора? Можливо, повертався після деякої справи (побіжного викидання дечого) з міста Еймсбері? Або, якщо він дійсно перебував у душі, що, заради всіх святих, він там з себе змивав?

Вона повернулася до його дорожніх записів і чеків, коли годинник на комп’ютерній панелі вже перебіг за одинадцяту і почав підбиратися до півночі, відьмацького часу, коли, як то кажуть, позіхають кладовища. Працювала вона ревно, часто зупиняючись для подвійної перевірки. Дані кінця сімдесятих були переривчастими, від них небагато було користі — він був у ті дні всього лише дрібним офісним щуриком, — зате вісімдесяті були комплектні, і знайдені нею збіги стосовно вбивств 1980-го та 1981-го років були незаперечно ясними. Він перебував у поїздках саме в ті числа і саме в тих місцях. Звідси випливало, як наполягала Мудра Дарсі: якщо знайшовся жмутик котячої шерсті в чиємусь домі, мусиш погодитися з тим, що десь там мусить бути й сам кіт.

«То що ж я мушу тепер робити?»

Правильною відповіддю здавалася: нести свою збентежену й налякану голову нагору. Вона сумнівалася, що зможе заснути, але принаймні хоч постоїть під гарячим душем, а тоді ляже в ліжко. Вона була виснажена, спина в неї боліла після блювання, і їй тхнув її власний піт.

Вимкнувши комп’ютер, вона повільно і важко попленталася на другий поверх. Душ полегшив біль у спині, а пара пігулок тайленолу напевне зарадять ще краще, і біль не повернеться години до другої ранку, а то й довше; вона не сумнівалася, що взнає це точно, коли завдяки болю прокинеться. Поклавши назад до аптечної скриньки тайленол, вона дістала звідти слоїк з амбіеном, потримала його в кулаку мало не цілу хвилину, а тоді й його повернула назад. Він не запровадить її у сон, тільки голову запаморочить та, можливо, зробить її параною ще дужчою за ту, яку вона вже має.