— Я мушу зателефонувати. Моїм дітям... вони ще нічого не знають.
Думка про це викликала свіжий приплив сліз, і вона використала рештки паперового рушника, щоби з ними впоратися. Хто міг знати, що в людині міститься стільки сліз? Вони не торкалася своєї кави, а тепер випила півчашки трьома довгими ковтками, хоча кава все ще була гарячою.
— Я гадаю, ми здатні витримати вартість дальніх дзвінків, — промовив Гаррі Шрусбері. — Але слухайте-но. Чи є у вас щось, що ви могли би прийняти? Що-небудь таке, заспокійливе?
— Нічого такого, — прошепотіла вона. — Тільки амбіси.
— Ну, тоді Арлін позичить вам валіуму зі своїх запасів, сказав він. — Вам треба випити одну пігулку щонайменше за півгодини перед тим, як почнете робити ті важкі дзвінки. А зараз я її попереджу про наш приїзд.
— Ви такий чуйний.
Він висунув першу з кухонних шухляд, потім другу, потім третю. Дарсі відчула, як серце стрибнуло їй у горло, коли він відкрив четверту. Дістав звідти ганчір’яну мачулку і вручив їй.
— Ще краще за паперовий рушник.
— Дякую, — мовила вона. — Щиро дякую.
— Скільки ви пробули в шлюбі, місіс Андерсон?
— Двадцять сім років, — відповіла вона.
— Двадцять сім, — здивовано повторив він. — Боже, мені так жаль.
— Мені теж, — кивнула вона, ховаючи обличчя в ганчірці.
— 18 —
— 18 —
Роберта Еморі Андерсона було віддано на упокій землі на ярмутському кладовищі «Мир» через два дні. Донні з Петрою, стоячи обабіч матері, підтримували її, поки священик проказував, яка се є скороминуща річ людське життя. Погода повернула на холод, небо було пойняте хмарами; крижаний вітер скреготав голими гілками. Фірма «ББ&А» припинила діяльність на один день, звідти з’явилися геть усі. Бухгалтери у їхніх чорних плащах купчилися зграями, немов ворони. Серед них не було жінок. Раніше Дарсі цього ніколи не помічала.
На очах у неї бриніли сльози, вона раз у раз витирала їх хустинкою, яку тримала в руці, затягнутій у чорну рукавичку; Петра плакала монотонно й безупинно. Похмурий стояв Донні, з почервонілими очима. Молодий, гарний парубок, але з уже рідшаючим волоссям, як і в батька було в його віці.
Невдовзі все це минеться. Донні залишиться тільки на пару днів — це був максимум часу, на який він міг вирватися зі свого бізнесу в даний момент, так він пояснив. Він сподівався, що вона поставиться до цього з розумінням, і вона відповіла, що звісно, так. Петра пробуде з нею цілий тиждень, вона сказала, що могла б залишитися й на довше, якщо Дарсі її потребує. Дарсі відповіла, що дуже цінує її доброту, в душі сподіваючись, що цей тиждень становитиме не більше п’яти днів. Їй треба було побути на самоті. Їй треба було... ні, не подумати, це не зовсім те, але віднайти себе знову. Відновити свою позицію по цей бік дзеркала.