Я нахилився і взяв циліндр, зроблений ювеліром у Сарасоті. Він був три фути завдовжки, з кришкою-закруткою на одному кінці. Він був заповнений прісною водою, а всередині нього був заповнений водою ліхтар. Персе була запечатана у подвійній темряві, спала під подвійною ковдрою прісної води. Невдовзі вона буде спати ще глибше.
— Красива річ, — сказав я, вертячи в руках циліндр.
— Авжеж, красива, — погодився Ваєрмен, задивившись на відсвіти пополуденного сонця в циліндрі. — І гладесенька, гачку нема за що зачепитися. Однак я почувався б спокійніше, якби ми втопили її в якомусь з озер ближче до канадського кордону.
— Там, де дійсно хтось може закидати сіті, — заперечив я. — Ховати річ на виду — непогана стратегія.
Повз нас продзижчали три жінки у спортивному човні. Помахали нам. Ми помахали їм навзаєм. Одна з них гукнула:
Ваєрмен послав їм салют, а відтак знову обернувся до мене.
— Яка тут глибина? Ти знаєш? Цей помаранчевий поплавець підказує мені, що знаєш.
— Так оце-то я тобі й кажу. Я тільки тепер дещо дізнався про озеро Фален, либонь, запізно, бо ми з Пам упродовж двадцяти п’яти років володіли будиночком на Айстра-лейн. Середня глибина тут дев’яносто один фут... а от на цьому місці проходить розлам.
Ваєрмен розслабився й зсунув свого капелюха трохи набакир.
— Ох, Едгаре, скажу тобі, що ти таки
— Може,
— Амінь.
— Ти гарно виглядаєш, Ваєрмене. Відпочив.
Він знизав плечима.
— Гольфстрімом тільки й варто літати. Не стоїш у черзі на огляд до сек’юриті, ніхто не риється в твоїх речах, щоб дізнатися, чи не замаскував ти бомбу під срану банку пінки для гоління. До того ж я вперше в житті летів на північ без посадки в тій довбаній Атланті. Дякую.., хоча, схоже на те, що я міг би це й сам собі дозволити.
— Так ти владнав справи з родичами Елізабет?