Соня повернула голову та спрямувала притуманений погляд на напівголого чоловіка, якого ніколи не називала батьком. Хлопчак спостерігав за нею. Зір адаптувався до півтемряви, та попри це Маркові здавалося, наче на обличчі дівчини лежить надміру густа тінь. Що-небудь прочитати в осклянілих очах не вдавалося. Сльози висохли. Хлопець не знав, про що вона думала тієї миті. Вагалася? Холоднокровно зважувала наслідки? Пригадувала, як батько знущався з неї та мами? Можливо, шкодувала його?..

— Треба загорнути його в простирадло, — рівним, позбавленим емоцій голосом сказала Соня. Потому перевела погляд на Марка. — Ні, краще в килим.

Спочатку хлопця опанував жах від усвідомлення, що замисел, який до цього моменту був лише вервечкою зловісних картинок у свідомості, таки доведеться втілювати в життя. У голову полізли недобрі думки про істоту з п’ятого, про Гришину, яка може чекати за ліфтом, зрештою про сусідів, які можуть побачити їх, поки вони нестимуть тіло до кабіни, та вже за мить сумніви потонули в хвилі нездорового холеричного збудження.

Соня підвелася, сходила на кухню та приволокла звідти старий заплямований килим розмірами два з половиною на півтора метри. Акуратно розстелила його перед ліжком.

— Давай, треба стягнути його.

Дівчина сама посунула батька спершу за праву руку, потім за ногу. Ігор зісковзнув із ліжка та з гуркотом упав на підстелений килим. Марк здригнувся, коли чоловік ледь чутно застогнав.

— Він не прокинеться, повір мені. — Соня зиркнула на хлопця. — Чи ти передумав?

— Ні.

— Тоді загортаємо його.

Соня поклала батькові руки вздовж тіла, вирівняла ноги, після чого вдвох із Марком вони загорнули розм’якле тіло в килим. Килим виявився недостатньо широким: з того боку, де стояла Соня, стирчали худі ступні.

— Хріново, — промимрила дівчина.

— Та пофіг, — сказав Марк.

— А якщо хтось побачить, як ми затягуємо його до ліфта?

Хлопець спохмурнів. За мить, щось тихо буркнувши, пройшов до вхідних дверей, відхилив їх і обережно виглянув. Не зачиняючи двері, озирнувся до Соні.

— Маєш швабру?

— Так.

— Давай сюди.

Дівчина метнулася до ванни й принесла звідти телескопічну швабру з віджимом. Марк розклав її на повну довжину і вислизнув за поріг. Через секунду до Соні долинув брязкіт розбитого скла: хлопчак розтрощив продовгувату світлодіодну лампу на сходовому майданчику.

Залетівши назад до квартири, Марк підскочив до загорнутого в килим тіла.

— Не втикай! — заметушився він. — Бігом! Швидше! Понесли!