— А що запропонуєте добре місцеве? — запитав Тінь, який знав, що зазвичай це було наймудрішим питанням.

Хазяїн паба і жінка висловили різні пропозиції щодо того, які з місцевих пив та сидрів вони вважали добрими. Низенький чоловік з бакенбардами втрутився, щоб зазначити, що на його думку добре — це не те, що не чинить зла, а те, від чого світ стає кращим. Після цього він зайшовся сміхом, щоб показати, що жартує і розуміє — насправді мова йде про випивку.

Хазяїн паба налив Тіні темне і дуже гірке пиво, яке йому не надто сподобалось.

— Що це?

— Називається «Чорний пес», — відповіла жінка. — Кажуть, його назвали так, як почуваєшся, коли переп’єш — наче той побитий пес.

— Або як Черчилль,[58] — додав низенький чоловік.

— Взагалі-то пиво назвали на честь місцевого собаки, — встряла молодша жінка. Вона була одягнена в брунатно-зелений светр і стояла під стіною. — Але не справжнього собаки, а вигаданого.

Тінь поглянув на Ікланя, але завагався.

— Його можна погладити? — запитав він, пригадуючи, яка доля спіткала лисицю.

— Звичайно, можна, — сказала сива жінка. — Він це обожнює. Правда ж обожнюєш? — звернулася вона до собаки.

— Ет, а він таки майже відгриз тому бовдуру з Глоссопа пальця, — зауважив хазяїн паба.

У його голосі змішалися захоплення і застереження.

— Здається, він працював у місцевому уряді, — сказала жінка. — А я завжди вважала, що їх, як і податкових інспекторів, собаки можуть кусати скільки заманеться.

Жінка в зеленому светрі підійшла ближче до Тіні. Вона не мала випивки. У неї було темне коротке волосся, а ніс та щоки рясніли ластовинням. Вона поглянула на Тінь.

— Ви ж не з місцевого уряду, правда?

Тінь заперечливо похитав головою, а тоді сказав:

— Я, так би мовити, турист.

Частково, це було правдою. Він дійсно подорожував.