Стів запустив пальці у волосся, що спадало на шию дружини, і знову поцілував її.

Скляні двері розчинилися, і в дім увійшов Тайлер. Він ніс чималий пакет, від якого пахло китайською їжею на винос.

— Агов, це що тут у вас за фіґлі-міґлі! — сказав він. — До п’ятнадцятого березня я неповнолітній, і до цієї дати моя ніжна душа не в змозі терпіти розбещеність. А надто серед представників мого власного генофонду.

Стів підморгнув Джоселін і відповів:

— Чи стосується це так само і вас із Лорі?

— Я мушу експериментувати, — сказав Тайлер, ставлячи пакет на стіл і вислизаючи із куртки. — Експерименти притаманні моєму вікові, принаймні так твердить Вікіпедія.

— А що Вікіпедія каже про те, що маємо робити ми у нашому віці?

— Працювати. Куховарити. Давати більше кишенькових грошей.

Джоселін округлила очі й голосно розсміялася. Слідом за Тайлером крізь скляні двері прокрався Флетчер і тепер тупотів довкола обіднього столу, настороживши вуха.

— Боже, Тайлере, хапай його! — скрикнув Стів, як тільки почув гарчання бордер-коллі. Але було запізно. Флетчер помітив жінку в «лімбі» Джоселін. Він зайшовся оглушливим гавкотом, який перейшов у таке пронизливе скавчання, що в усіх трьох душа втекла у п’яти. Собака промчав кімнатою, але послизнувся на темних кахлях, бо Тайлер встиг ухопити його за ошийник. Несамовито гавкаючи і смикаючи передніми лапами в повітрі, Флетчер загальмував перед скляними дверима.

— Флетчере, лежати! — закричав Тайлер, різко смикнувши за повідець. Флетчер замовк. Нервово метляючи хвостом, він гарчав на жінку в «лімбі». Це гарчання, здавалось, доносилося в нього з самого нутра… але не змусило її хоча б трохи ворухнутись.

— О, Господи, чому ви не сказали мені, що вона тут?

— Вибач, — сказав Стів, забираючи повідець із рук Тайлера, — ми не побачили, що сюди увійшов Флетчер.

Іронічний вираз промайнув синовим обличчям.

— Нічогеньке таке в неї вбрання, — він шпурнув куртку на стілець і мовчки побіг сходами нагору. Домашні завдання він робити не збирається, завважив Стів, бо ж коли йшлося про шкільні завдання, Тайлер ніколи не поспішав. Він міг поспішати хіба що заради дівчини, з якою зустрічався, — малої красуньки-веселухи з Ньюбурга, яка, на жаль, рідко заїжджала у гості з огляду на постанову про надзвичайний стан. Або заради відеоблогу на ютьюбі, над яким він, мабуть, і працював, коли Джоселін послала його до «Імператорського вибору». В середу в неї був вихідний, і їй подобалося проводити його по-простому, навіть попри те, що вся їжа на винос із місцевого китайського ресторану була досить-таки одноманітною.