– Їдь!

І махнув Волько батогом, і крикнув: «Вйо, вйо!» І заколихалася буда, і затріщала, і загриміла, і покотилася. І за короткий відтинок часу виїхали реб і Волько за саме містечко, в поле. І щойно виїхали вони, почув Волько тихий голос ребе:

– Вольку! Повернися до мене обличчям, і сиди сумирно, і не дивися ні праворуч, ні ліворуч.

Повернувся Волько, і сидів сумирно, і не дивився ні праворуч, ні ліворуч. І через короткий час знову почув Волько голос ребе:

– Повернися до коней і зупини їх.

Повернувся Волько, і сказав коням, щоб вони стали, і вони зупинилися. І зійшов Волько із сидіння свого, і допоміг ребе вийти із буди. І коли допоміг, тоді роззирнувся довкола себе, і страшенно злякався, і був охоплений великим тремтінням, бо уздрів себе Волько у великому і дивовижному місті, серед великого майдану, і довкола себе невідомо яких людей, що розмовляли дивною мовою. І зблід Волько, і затрусився, і затремтів. І сказав йому реб:

– Не бійся і паси своїх коней.

І заспокоївся Волько, і почав роззиратися довкола себе. І бачив він, що реб пішов, і йшов, і підійшов до великого будинку, і ввійшов до нього, і був там, і через короткий час вийшов з нього, і підійшов реб до Волька, і сказав:

– Допоможи мені сісти.

І коли сів реб, тоді сів Волько, і гукнув: «Вйо! вйо! вйо!» І поїхали. І щойно поїхали, як почув Волько наказ:

– Повернися до мене.

І не встиг Волько обернутися, як побачив, що коні стали, і відчув, що вони приїхали в містечко своє. І це було так: вони приїхали в містечко прямо до хати ребе Лейб-Суреса. І було ще: до сабашу встигнув Волько розпрягти своїх коней, і поставити свою буду, і вимити кінці своїх пальців, і одягнутися в святковий одяг, і завчасу прийти до школи, і зайняти своє спадкове місце, і розкрити книгу, і почати молитву. Але не міг Волько молитися, бо вражений був дивною поїздкою, і дивним видінням химерного міста, і незвичайним сяйвом обличчя найсвятішого ребе Лейб-Суреса. І минув тиждень, і настала п’ятниця, і знову поїхав реб у невідоме місто, і був у великому будинку. І третьої п’ятниці їздив так, як першої й другої. І звикнув уже Волько до невідомого міста, і призвичаївся до дивної поїздки своєї, і не відчував уже страху, і‚ посміливішавши, зробився допитливим. Певна річ, єврейська голова! І купив Волько в чудовому місті люлечку і цибушок, і привіз додому, і показав своє придбання. І було в містечку хвилювання і радощі, бо по люлечці і цибушку дізналися і збагнули, що реб був в австрійському місті Відні. І розлетілася звістка про це по всіх містах і містечках, корчмах, між усім народом нашим. І була велика радість між усіма єдиновірцями, бо рабини казали і проголошували: