Історія черепа
Історія черепа
На моєму письмовому бюрку серед безнадійного хаосу книжок, старих газет, чорнильниць, скалічилих пер, сірників, недопалків цигарок і папіросок лежав гарно препарований череп, чиї сліпучо білі зуби свідчили, що він належав жінці. З цим черепом пов’язана проста, але до глибини душі зворушлива історія.
Але розповім спочатку про те, яким чином потрапив до мене цей череп. Перебуваючи на університетських студіях у Відні, винаймав я собі кімнату у старому будинку на поблизькій вулиці. Оскільки в ній було тільки одне вікно і вулиця була вузька, а навпроти височів великий триповерховий дім, то зрозуміло, що навіть у саме полудне не могло в ній бути особливо ясно.
Оглядаючи стіни, чи не мають вони грибка, я побачив за старою великою піччю маленьку нішу, котра згори додолу була геть покрита густою, мов полотно, запорошеною павутиною. Я роздер тканину, запалив сірника, і звідти вищирився до мене череп…
Я вийняв його з ніші і поставив на столі. У ту ж мить виповз із отвору правого ока велетенський бридкий павучище…
Дріж пройняв мої жили… з огидою відвернувся я від того демонічного видовища…
Коли я закликав мого єдиного сусіда, старого лисого парубка, який був водночас власником будинку, от він мені й розповів історію черепа.
Перед двома роками мешкав у цьому покої молодий лікар, Корнилій Черський, котрий недавно тільки отримав ступінь доктора. Коли він ще був студентом, то зазнайомився з незвичайної вроди дівчиною, круглою сиротою, і зумів незабаром здобути її щиру любов.
Красуня Ліза працювала швачкою і мешкала у однієї далекої родички, модистки. Становище її було незавидне. Важко працюючи і живучи у злиднях, вона змушена була ще терпіти дорікання своєї хлібодавці за будь-яку дрібницю. А догодити їй було не так просто…
Від раннього ранку до пізньої ночі сиділа Ліза мовби прикована до столика. Не раз від утоми умлівали її руки, але вона не переставала шити; не раз їй уже терпли пальці, очі колов пекучий біль, особливо, коли доводилось працювати при тьмяному світлі нужденної лямпи, але вона не відзивалась ні словом, мовчала, боячись старої фурії і шила, і шила…