Переговори закінчилися умовою: оборонці складали зброю, їм підтверджено вільний відхід з хутора. Але Марка треба було силою відірвати від зброї. Бо хлопець мовчки вхопився за держала кулемета й треба було його пальці відтягувати один по однім.

Хлоп’яча затятість була останнім опором оборонців. З усіх закутків великого дому сходилися похнюплені мужчини до великих сіней і складали в куток на купу непотрібну зброю. Мадяри поки що поводилися чемно. Але не встиг ще останній козак покласти на купу свою рушницю, як великий озброєний відділ мадярських вояків ввійшов до сіней… Почався грабунок.

Незважаючи на протести й опір, оборонців почали обшукувати й грабувати. Мадярська лайка, удари рушничними прикладами, зойки й протести змішалися в невимовний гамір. Червоне начальство кудись зникло…

Марко кинувся до льоху, де були сховані жінки й діти. Їх саме виводили. Мабуть, хтось показав на власниць маєтку, бо двох безборонних жінок вже стерегли два озброєні мадяри. Їх вивели нагору й повели до окремої кімнати. Там почався допит.

Марко стояв між мамою й бабою перед кількома червоними мадярськими старшинами, що ґерґотіли між собою своєю крикливою азіятчиною. Вони перебігли очима по жінках і все тикали пальцями в Марка, що дивився на них з тією нескриваною ненавистю, на яку здібна лише дитяча душа.

– Де сховані гроші? Де дорогоцінності? Де срібло?…

Мати й баба мовчали, презирливо оглядаючи нахабну галайстру. Уже розмовляти з цією злодійською наволоччю було пониженням для їхньої гідности. Вони навіть дивилися не на них, а кудись понад їхніми головами. Туди задивився й Марко. Темний гетьман, міцно затискаючи булаву, коса дивився на знану йому, войовникові, сцену: Горе переможеним!..

На всі повторені запити, на грубу лайку й погрози, допитувані мовчали. Тоді один з мадярів прудко підвівся з вигідного фотелю й скочив до жінок. Однією рукою він схопив під горло стару Яхненчиху, другою Маркову мати й стиснувши щосили, затряс ними, як осінніми яблунями. І довга, тріскуча, злобна мадярська лайка порснула з його уст.

Але це тривало лише мент, бо вже вп’явся Марко з усієї сили в насильника… Що сталося з ним опісля – він уже не пам’ятав.

Марко прокинувся й хвилинку лежав нерухомо, збираючи докупи уривки притомности. Спробував поворухнутися й зойкнув від болю. Боліло все. Ціле тіло було мов потовчене. Але найпекучішим болем озвалися руки й ноги.

Марко лежав на долівці з закладеними за спину й зав’язаними руками. Ноги були теж зв’язані під коліньми й долі. Зашморги були тугі, бо ноги цілком задеревеніли, а кожний рух руками спричиняв нестерпний біль. Він би, може, був легший, якби можна було хоч трохи постогнати. А так хлопець міцно зціпив зуби й якийсь час лежав, не ворухнувшись…