Дорош відвів його від згарища, посадив між вербами.

– Розказуйте, як було.

– А як? Налетіла залужанська махновщина, стала зерно із засіків гребти. Я ключів не давав, кажу – по списках треба, бо це зерно колгоспне і за нього треба відчитуватися. Вони ж – в морду, ключі забрали, і все по-своєму. Потім стали реманент розтягати. Василь Кир, Латочка, Павло Гречаний не хотіли давати. Зчинилась бійка. Троянівці залужан розігнали. Тоді вони прийшли вночі і запалили.

– Хто – вони?

– Звісно хто, Джмелі.

Дорош здивовано змахнув бровами вгору:

– Як? Ми ж Северина заарештували?

– Утік. Ще й два брати-вовкодави об'явилися. Так що знову цілим роєм. Не з одного тепер кишки випустять.

Дорош обіперся на палицю, встав із пенька, зарядив пістолет. Серце вицідило на щоки лютливу блідість.

– Валентине Павловичу, не гарячіться, – схопив його за руку Тетеря. – А давайте так робити, наче нічого й не було. Бо ось послухайте, що я вам скажу. Джмелі посідали на хургон і покотили на хутори. Повернуться вночі, заховають награбоване і почнуть пиячити. Тоді ви їх і накриєте. В мене є такі люди, що дадуть знати, коли і куди йти. Джмелі вооружоні і не боягузи, так що будьте обережні.

Десь близько бухнув постріл, і відлуння крикнуло над Ташанню. Дорош напружився, як птиця. Григір Тетеря пробубонів:

– Чуєте?

Ще два рази бабахнуло, і кулі потягли дзвенячу струну в луги.

– О, знову. Пропав чоловік. їй-бо, пропав. То ж Охрім Горобець дома в побувальцях, так замість того щоб сісти та з жінкою поговорити, так вивів дітей у берег і – чуєте, чуєте? Вчить їх стріляти. А там же дітлахів! Кожному по одному патронові – і то треба цілу торбину. О, чуєте? Здурів. Потерявся умом. Тьху, – плювався Тетеря.

Дорош сказав суворо:

– Добре робить, що вчить. Ви теж ґав не ловіть. Джмелі, бачите, як запаслись тими цяцьками! А у вас що? Вила та лопати? Дивіться, старики, не проморгайте! Нас тут не буде, доведеться самих себе захищати.

– А ти, Валентине Павловичу, не обижайся. У нас теж є дещо приховано. Можем і тобі позичити, як хочеш.

– От тобі й старий, – розвеселився Дорош. – Ну, артист. Ніколи б не подумав.

– Це я так, прикидаюсь дурнуватим, – зашепотів старий. – 3 дурнуватого який спрос? Скажу вам, що за розпорядженням Оксена можу видати для твоїх хлопців чого хочеш з їстівного. Ну, а остальне – воно не видається, бо й самим здасться. Ага, ось що. Ти тут зборів не збирай, мітингу не скликай, бо люди тепер затаїлися, на мітинг не підуть. Вони й так не знають, що робити. Нам тепер у хитрість треба перекидатися. Сам чуєш – гуркотить, от-от до нас припожалує. І ви, хлопці, теж швидше вискакуйте, а то коли б вас не зачинили.