— Я, власне, хотів сказати, що він залишається зовсім невідомим суспільству з цього боку.

— Це виразний натяк! — вигукнув Голмс. — Ви, Ватсоне, виявляєте несподівану жилку глузливого гумору. Вас краще остерігатися! Утім, назвавши Моріарті злочинцем, ви й самі схибили. Як не дивно, з точки зору закону це — наклеп. Один із найбільших зловмисників, організатор чи не всіх злочинів — ось хто насправді цей чоловік. Але він настільки невразливий, настільки вищий за всі підозри, що за ці ваші слова міг би позиватися на вас до суду за необґрунтоване звинувачення. Хіба не він прославлений автор «Руху астероїдів», книги, яка торкається таких висот чистої математики, що, кажуть, не знайшлося нікого, хто спромігся б написати про неї критичний відгук? Чи можна безкарно брехати про таку людину? Він геній, Ватсоне! Але прийде й наша черга тріумфувати!

— Як би мені хотілося це побачити! — вигукнув я. — Але ви згадали Порлока...

— Ах, звісно... Так от, цей так званий Порлок — лише одна з ланок у довгому ланцюжку, який створив цей незвичайний чоловік. І ланка доволі другорядна. Більше того: ланка, що дала тріщину. У цьому й криється надзвичайна важливість Порлока для нас. Його частково спонукає совість, яка прокинулася в його душі, але головним чином чеки на десять фунтів, які я йому посилав, коли він двічі постачав мене цінною інформацією. Настільки цінною, що вона допомогла запобігти злочину. Якщо ми знайдемо ключ до шифру, то не сумніваюся, що цей лист виявиться повідомленням такого ж штибу.

Голмс розпрямив листа й поклав його на стіл. Я схилився над ним і почав розглядати загадкове послання. На аркуші паперу було написано таке:

534 Р2 13 127 36 31 4 17 21 45 Дуґлас 109 293 5 37 Бірлстоун.

26 Бірлстоун 9 18 171

— Що про це думаєте, Голмсе?

— Либонь, це намір повідомити якусь таємну інформацію.

— Але якщо немає ключа, яка користь від шифрованого послання?

— Зараз — жодної.

— А чому кажете: «зараз»?

— Бо чимало шифрів я можу прочитати з такою ж легкістю, як акростих за першими літерами кожного рядка. Такі нескладні завдання лише розважають. Але тут — інша річ. Ясно, що це посилання на слова, які можна знайти на сторінці якоїсь книжки. Однак я безсилий, поки не дізнаюся її назву.

— А що можуть означати слова «Дуґлас» і «Бірлстоун»?

— Либонь, цих слів немає на потрібній сторінці.

— Чому ж не вказана назва книжки?

— Любий Ватсоне, ваші розум і кмітливість, що справляють стільки радощів вашому покірному слузі, мали б вам підказати, що не варто посилати зашифрований лист і ключ до шифру в одному й тому ж конверті. Невдовзі, однак, принесуть свіжу пошту, і я буду здивований, якщо не отримаю листа з оголошенням або, можливо, навіть саму книжку, якої нам так бракує.