І справді, за кілька хвилин з’явився кур’єр Біллі, котрий і приніс очікуваного листа.

— Той самий почерк на конверті. І цього разу лист підписаний, — задоволено додав детектив, відкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнів. — Наші очікування не виправдалися. Вочевидь, із цим Порлоком у нас нічого не вийде. Послухайте! «Вельмишановний містере Голмс, я більше не можу нічим допомогти вам у цій справі. Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Він мене підозрює. Тільки-но я надписав адресу на конверті, щоб надіслати вам ключ до шифру, як Він несподівано увійшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах підозру. Спаліть шифрований лист — він вам більше не допоможе. Фред Порлок».

Якийсь час Голмс сидів мовчки, тримаючи листа в руці та зосереджено дивлячись на вогонь у каміні.

— Цікаво, — промовив він нарешті, — що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумління. Відчуваючи себе зрадником, він запідозрив звинувачення в очах іншого.

— Той інший, здогадуюся, професор Моріарті?

— Аякже. Коли хтось із цієї компанії каже «Він», то зрозуміло, кого мають на увазі. У них є лише один «Він», вищий над усіма іншими.

— І що ж Він затіває?

— Складне запитання. Коли проти вас постає один із найкращих розумів Європи, а за його спиною — безліч темних сил, можливі будь-які варіанти. Що б там не було, Порлок, мабуть, розгубився. Порівняйте лист із адресою на конверті, написаною до неприємного візиту. На конверті почерк твердий, у листі ж його можна розібрати, лише доклавши зусиль.

— Навіщо ж він таки написав, а просто не покинув цю справу?

— Боявся, що я буду домагатися пояснень, чим накличу на нього неприємності.

— Слушно, — погодився я і, взявши шифрований лист, почав напружено його вивчати. — Можна з глузду з’їхати від розуміння, що в такому клаптику паперу міститься важлива таємниця, в яку неможливо проникнути.

Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумів.

— Можливо, тут усе ж є зачіпки, що вислизають від вас. Розгляньмо проблему при світлі чистого розуму. Ця людина посилається на якусь книжку — це вихідний пункт.

— Щось дуже невизначене, мушу зізнатися.