Докія Гуменна Вогні Алберти

Докія Гуменна

Вогні Алберти

Видано заходом Петра А. Пауша Едмонтон, Алберта.

ПОДЯКА

Союзові Українок Канади, всім його відділам і членам, та всім албертійцям, які під час мого перебування в Алберті у серпні 1956-го року всебічно сприяли мені спізнати побут, минувшину та господарство Алберти — складаю сердечну подяку. Всім дякую за щиру гостинність та невтомну опіку, а зокрема Стефанії й Петрові Паушам, що гостили мене у своїм домі, як члена родини.

Це спричинилося до того, що я змогла собі виробити образ Алберти протягом місяця так, як подаю на наступних сторінках цієї книжки.

Авторка.

ВІЧНІ ВОГНІ

ВІЧНІ ВОГНІ

І.

Снився мені раз сон. Я — на. краю світу. Передо мною вже нічого нема, крім безбережного білого простору. Позад мене вирує життя — все пережите болюче й сонячне, бачене, уявлене й неуявлене. Попереду — біла пустеля.

Сон ось здійснився. Я — на краю світу. Але цей край світу зелений, наскрізь зелений. Зелень розливається всіма відтінками, навколо — первісний дикий ліс, де заходить тільки нога землеміра, взута в гумові чоботи. Мої ноги, також у гумових чоботях, впірнають у темнозелені плюші моху-торфовища, провалюються у трясовини. Я можу побачити своє зображення в озерцях, порозкиданих у цій дичавині. Тут уже край людського життя, далі вже сотнями миль ніхто не живе і ніколи не жив. Сон здійснився. Не біло, а зелено. Із синім храмом неба вгорі. Із сліпучим сонцем над головою, із веселим повітрям у грудях.

Та імпульс людського життя не так далеко, лише за кілька ярдів, ось за оцими смереками. Він гуде напружено й переконливо перфораторами, скрегоче залізом екскаваторів, стрімить до синього неба тонкими конструкціями підіймального кранту — «деріка». Тут уже пробуравлюють нафтовий колодязь, вганяють тонкі сталеві рури в незнані надра землі, а невзабарі й тут палатиме вічний вогонь.

Всі мої три компаньйони, землеміри, здивовані. Що це таке? Де взялася тут дорога? Ця вежа, це будівництво нового колодязя? Ми ж кілька днів тому витичували тут, у нерушеному лісі, цю дорогу!