Десь над міськими парками й садами, над покрівлями кам’яних будинків блищали золоті сузір’я, десь під мостом тихо плюскала ріка, пронизана світлом електричних ліхтарів, а тут людина, що відірвалася од природи, кидала їй виклик, наливаючи в шлунок терпку отруту і впускаючи в легені фіміям тютюнового курива.

Жінки, в спідницях вище колін, виставляли на простір сліпучі ноги в шовкових панчохах і гріли голі руки й декольте в огні електричних люстр. Криваві вуста лишали на папіросах темно-червоні сліди і викликали уяви про насильства й кримінальні злочини. Венерами Мілоськими жінки миготіли в очах чоловіків, закликаючи до зради і до фатальних вчинків.

Коло одного із столиків, перед кількома пляшками пива, самотньо сидів чоловік у синьому костюмі, в кепі, що його одягають майже всі в нас, і трохи сп’янілий. Це був Теодор Андрійович Гай, що в його міцній постаті відчувалося безсилля й байдужість людини, яку закрутило життя в своїй метушні й в своїх примхах.

Іноді в постаті Теодора Гая спалахувала якась рішучість, а в очах вогники ненависти, ніби він відважився на якийсь карколомний вчинок або на вбивство, коли він поглядав на низьку жилаву постать хазяїна пивної – Степана Терещука.

Гостре обличчя Степана Терещука з маленькими вусами, з тонкими стиснутими вустами, з хитрими зморшками в куточках, примруженими сірими очима оглядало гостей і залю, слідкувало за льокаями і іноді поверталось в бік Теодора Гая, ховаючись за пляшками й стравами на рундуці…

Теодор Гай з ненавистю поглядав на хазяїна, що іноді розмовляв з головним своїм адміністратором, дуже високою людиною з хижим, довгастим, ніби чимсь попеченим або подзьобаним обличчям. Це був найближчий поплічник хазяїна Дмитро Гамуз, який у свою чергу презирливо дивився на Теодора Гая, ніби питаючи, що йому тут треба, як він смів прийти в цей храм і своєю постаттю чинити святотатство.

Гай, як зацькований вовк, поглядав на ці ненависні йому постаті, і нудьга стискала йому серце, коли він дивився на біляву, декольтовану й шикарно одягнену жінку, що сиділа коло каси. Це була Гаєва дружина Марія, з фйордистими очима, що в її полоні знаходився він уже кілька років.

Терпкі й хрипкі звуки джазбанду, гомін і викрики пивної замакітрювали голову Гаєві, і йому важко було зрозуміти, чи ненавидить він цю жінку – свою дружину також, чи тільки жаліє її й себе.

Він дивився на це буденне свято, що відбувалося в пивній, і, сам беручи в ньому участь, критикував його.

Там на розі вулиці стоїть міліціонер і охороняє тишу й порядок, далеко з вокзалів заходять гудки паровозів, там поїзди везуть людей в інші обрії, там у приміщеннях установ засідають люди, вирішуючи важливі справи, а він, Теодор Гай, сидить тут, знесилений і обеззброєний.