А він, Теодор Гай, мусить боротися сам із собою, зі своїм безвіллям, зі своїми сумнівами, перетворюючи хотіння в кволі нереальні мрії.

Ось тут за столиком сидять його колишні товариші – засмальцьовані робітники, які прийшли сюди з роботи, щоб погомоніти, віддаючи данину старим традиціям. Але вони лише кілька хвилин тут у порівнянні з іншим часом, що його вони організовано використовують. Він же в полоні цих традицій і не може уникнути його.

Треба кинути це все й піти під золоті сузір’я, що блищать над містом, над фабриками, копальнями і над життям.

Там коло ріки в машинах здобувають електричну енергію, що її так неохайно використовується тут. Щоб осяяти випещені ноги й голі плечі жінок, щоб задовольнити пристрасні погляди, напружено ллється золота енергія в порожнечу закуреного повітря залі.

Гай налив пива в шклянку, випив його і замислено схилився до столу. Його погляд встромився в мокру газету, що була замість скатертини, і він завмер.

Але ось його погляд намацав знайомі літери, що перетворилися в слова та речення, і тепер Гай читав:

«Уряд СРСР уповноважив свою делегацію запропонувати цілковите скасування всіх сухопутних, морських та повітряних сил. Щоб здійснити це, уряд СРСР пропонує такі заходи:

1. Розпустити ввесь особистий склад сухопутних, морських та повітряних збройних сил.

2. Знищити всі військові знаряддя, засоби військовохемічної боротьби й інші засоби озброєння та знаряддя знищення, що знаходяться в сучасному війську.

3. Ліквідувати всі морські та повітряні гармати.

4. Припинити збори для навчання військової справи як в армії, так і в громадських організаціях.

5. Видати закони про скасування військової служби так обов’язкової, як і добровільної.

6. Видати закони, що забороняють збори резервів.

7. Знищити фортеці, морські й повітряні бази.

8. Ліквідувати військові заводи та військово-виробничі устаткування на заводах загальної промисловости…»

Гай одірвався від газети.

Це в далекій і чужій Женеві його уряд турбувався долею всієї людськости. Це була геніяльна пропозиція, що ще не бачила рівних собі. Це був вибуховий матеріял, що міг знищити всі традиції, що звільняв людськість від жорстокости пануючих кляс.

Це опреділювало час і простір дії.

Хіба може бути щось простіше за цю пропозицію? Навіщо довго міркувати й розмовляти? Знищити шкідливе й непотрібне! Зруйнувати! І людськість вільна. Вона може творити нове.

Хіба не так само і з одною людиною, – думав Гай, – хіба не слід і йому зруйнувати, знищити той полон, що до нього необережно потрапив він?