Тихо. Тільки одвічні цвіркуни плетуть легенду із далі первісних віків, і нема їй ні кінця ні краю. Тоді зникають і дороги в диких половецьких краях.
Літо тисяча дев'ятсот двадцять четвертого року. – Головний лікар читав сьогодні лекцію про душу. Це характерно: про душу. Народу було досить, майже всі халатники.
Цікавились усі й особливо комунари. Справді, що може сказати спец про душу?
І от, коли головний лікар скінчив, один несміливий голос запитав:
– А дозвольте, товаришу професоре, спитати вас, що появилось раніш: мисль чи слово?
Лікар, що мусів сказати не те, що хотів сказати, крутнувся:
– А ви як думаєте?
– Скажіть, як ви думаєте, – уперто сказав комунар.
– Я думаю, – головний лікар проковтнув слово й кинув: – Я думаю – мисль.
– Тоді дозвольте й мені слово, – і комунар поліз на трибуну.
Він говорив довго, уперто. Він говорив так весело, що майже всі поснули. Комунар був добрим книжником, бо вчився він у партшколі й не міг не знати, як на це питання дивиться товариш Богданов.
І, коли б спец не прийшов у себе після першої й не зовсім вдалої вилазки і, набравшись нахабства, не зупинив промовця, промовець, мабуть, і досі розмахував би руками.
Спец:
– Зупиніться, будь ласка. Ми з вами ніколи не договоримося, бо це аналогічно цьому: що раніш появилось – курка чи яйце.
– Звичайно, курка, – вирвалось з мовчазної авдиторії[191], бо курка…
– Ну, ну, що ж таке курка, – єхидно запитав спец, – слово чи мисль?
– Ви, товаришу професоре, застали нас зовсім не підготовленими, – скрикнув жіночий голос. – Треба було попередити комгурток.
Тоді головний лікар зняв окуляри й сказав, що лекцію скінчено і що халатники можуть розходитись. Що ж до того, що раніш появилось – мисль чи слово, даному зібранню нема ніякого діла, бо хорим заборонено хвилюватись, і потім останні наукові дані недвозначно натякають: раніш появилась мисль.
Отже, мораль: раніш появилось не слово і не мисль, а гнила риба, бо лекцію про душу було розраховано спеціально на заспокоєння нервів, які розтривожено було вищезазначеною морською твариною.
Повз одинокої оселі, що біля моря, іде залізниця – тупик. І на тупику, коли вийдеш увечері слухати, як приливає море, бачиш зруйновані вагони, розірвані снаряди, бачиш руїну.