Уже сонце почало пригрівати сильніше, уже на призьбі грілися сиві діди зі своїми онуками. Білі поля рябіли то тут, то там чорними плямами, з веселим галасом котилися яругами каламутні потоки. Нарешті, як то в нас кажуть, щука розбила кригу хвостом і ріка ожила, заплюскотіла по закоцюрблих берегах, а в повітрі виразно запахло весною.

— Та се ж чи не наша Ганя! — зойкали жінки, обступивши труп потопельниці, який викинули примхливі хвилі на жовтий пісок. Здавалось, смерть ще не відважилася доторкнутися своєю руйнівною силою до цієї сплячої красуні.

— Сказав, що знайду… І знайшов, — проказав сумно Петро, дивлячись на покійницю. — Не послухала мене, Ганю… Казав я, що загубить тебе клятий орендатор… так воно й сталось… — І сльози скотилися з його щік.

Переклад з російської.

Микола Костомаров

Микола Костомаров

(1817–1885)

Як прозаїк більше відомий своїми історичними повістями. Однак є в нього й історико-детективна повість «Жидотрепание в начале XVІІІ века» («Киевская старина», 1883) і фантастичні новели («Легенда о кровосмесителе», «Приключения по смерти», «Тайновидец», «Плач на могиле»). А його фантастична повість «Скотий бунт» лягла в основу однойменного роману Джорджа Оруелла, який повівся з нею досить безцеремонно, бо не цурався навіть текстуальних запозичень.

Оповідання «Дитяча могила» публікується за журналом «Современник» 1860, книга 3.

ДИТЯЧА МОГИЛА[11]

ДИТЯЧА МОГИЛА[11]

В селі Генделівці дуже багато різноманітних могил. Є місце, яке називають Камінням, де аж сорок дві могили стоять одна біля одної, а посередині одна дуже висока, вічно з голою вершиною, позбавлена трави від сонячної спеки. Інші розсипані по полях в різних напрямках. У могил є свої особливі назви, наприклад: Гостра, Чорна, Широка, Гудун-могила, Козарська могила. Одна така могила стоїть собі окремо на відстані півверсти і називається Дитячою. Вона не належить до надто високих, а проте не так легко зійти на неї. А свою назву дістала вона від жахливого злочину, що трапився в давні часи.