Як ми мислимо й сприймаємо світ до того, як навчимося мови, щоб це описати? І якщо вже на те пішло, звідки дізнаємося значення слів без словника? Як нам узагалі вдається засвоїти премудрості граматики й синтаксису до трьох років, у період несформованого мовлення?

У цьому розділі я спробую окреслити план подорожі від дня, коли людина з’явилася на світ, до часу, коли її мовлення й мислення стають «дорослими». Траєкторію змодельовано завдяки розмаїтій апаратурі, різним методам та інструментам. До них належать, зокрема, реконструкція мисленнєвих процесів із поглядів, жестів і слів і ретельні студії мозку, який робить нас самими собою.

Ми переконаємося, що немовлята з першого дня життя формують складні абстрактні уявлення. Звучить неймовірно, але вони володіють поняттями зі сфери математики, мовлення, моралі, навіть наукового та суспільного мислення. Ця сукупність вроджених інтуїтивних знань структурує все, що вони засвоять — і кожен із нас, дорослих, уже засвоїв — у соціальному, освітньому та родинному середовищах у дитинстві.

Також виявимо, що когнітивний розвиток — це не лише набуття нових вмінь і знань. Якраз навпаки, для цього часто потрібно зруйнувати навички, які заважають демонструвати засвоєні знання.

Парадоксально, але іноді дітям складніше не опанувати нові поняття, а взяти під контроль уже наявні.

Я помітив, що дорослим часто не вдається нормально намалювати немовлят: ми не розуміємо, що пропорції їхнього тіла кардинально відрізняються від наших. Наприклад, долоні набагато менші за голову. Нам складно бачити немовлят такими, якими вони є насправді, і це анатомічна метафора того, що в когнітивній сфері відчути дуже важко: немовля — це не маленька копія дорослого.

Зазвичай для простоти ми говоримо про дітей у третій особі, помилково вважаючи, що між нами є певна дистанція, що вони не ми. Оскільки мета цієї книжки — подорож до найпотаємніших закапелків людського мозку, то перша екскурсія — до світу дитини, якою кожен із нас колись був, — відбудеться від першої особи, щоб детально висвітлити, як ми мислили, відчували й розуміли світ у часи, які не можемо згадати лише тому, що ця частина нашого досвіду приречена на забуття.

Формування понять

Наприкінці XVII століття ірландський філософ Вільям Моліньє запропонував своєму другові Джону Локку такий мисленнєвий експеримент:

▶ Уявімо дорослого чоловіка, який народився сліпим і навчився на дотик розрізняти куб і кулю […]. А тепер припустімо, що ці фігури лежать на столі й сліпий дістає здатність бачити. Запитання: чи зможе він, лише подивившись, але не торкаючись фігур, розрізнити й вказати, де куля, а де куб?