Зможе чи ні? Я багато років запитував про це в людей і виявив: переважна більшість упевнені, що ні. Вони вважають, що першому візуальному досвіду потрібен зв’язок зі вже засвоєним через дотик. Тобто людині необхідно одночасно торкатися й дивитися на кулю, щоб зрозуміти, що плавний вигин під пальцями відповідає округлій на вигляд поверхні.

Набагато менше людей упевнені, що попередній тактильний досвід може перейти у візуальний режим. А отже, сліпа людина відрізнить кулю від куба, якщо зможе бачити.

Джон Локк, як і більшість, думав, що сліпому доведеться вчитися бачити. Тільки дивлячись на об’єкт і торкаючись його одночасно, він зрозуміє, що між цими відчуттями існує зв’язок. Знадобиться своєрідний «переклад», оскільки кожен сенсорний регістр говорить своєю мовою, а абстрактне мислення виступає словником, який співвідносить тактильні й візуальні «слова».

Для Локка і його послідовників-емпіриків мозок новонародженого — порожня сторінка, tabula rasa, готова до того, щоб на ній писали.

Досвід перетворює й надає їй форми, а поняття з’являються, лишень діставши назву. Когнітивний розвиток починається з чуттєвого досвіду в зовнішньому світі, а з розвитком мовлення потребує тонкощів для тлумачення все глибших та складніших компонентів людського мислення: любові, релігії, моралі, дружби й демократії.

Емпіризм спирається на природничі уявлення. Тому не дивно, що він був настільки популярним і домінував у філософії свідомості із сімнадцятого століття до епохи видатного швейцарського психолога Жана Піаже. Проте реальність не завжди інтуїтивно зрозуміла: мозок новонародженого — не tabula rasa. Якраз навпаки. Ми народжуємося з готовими механізмами концептуалізації.

▶ Пересічне обґрунтування за філіжанкою кави не витримує перевірки простим експериментом психолога Ендрю Мельтцоффа, який модифікував запитання Моліньє, перевірив його й заперечив здогад емпіриків. Замість кулі й куба він використав два дитячі смочки: один гладенький і круглий та другий нерівний, із виступами. Метод простий. В цілковитій темряві дитині дають смоктати один зі смочків. Після цього обидва кладуть на стіл і вмикають світло. Немовлята прискіпливіше дивляться на смочок, який щойно тримали в роті, демонструючи таким чином, що впізнають його.

Елементарний експеримент руйнує міф, який існував понад триста років. Він засвідчує, що новонароджений після одного лишень тактильного контакту з об’єктом (у цьому віці діти отримують тактильний досвід за допомогою рота, а не рук) уже має уявлення, як цей об’єкт виглядає. А ще такий дослід заперечує поширену думку батьків, що погляд немовлят постійно блукає десь далеко й відірваний від реальності. Як ми упевнимося далі, психічне життя дітей насправді більш насичене й багатогранне, ніж ми вважаємо. Вони просто не вміють про це розповісти.