— І тобі привіт, Метью, — відповів Гелоуглас. — Значить, насамкінець Габбард таки став наполягати на аудієнції. І перш ніж ти про це скажеш — навіть не думай про те, щоб надурити його і залишити Діану тут: вона теж піде з нами.

Усупереч звичці, Метью пригладив рукою волосся від потилиці до лоба.

— От зараза, — вилаявся Хенкок, помітивши напрямок руху руки Метью. Волосся, що стало сторч, було, мабуть, іще одним «ключиком» до внутрішнього стану Метью: це означало, що його арсенал напівправд та ухильних маневрів вичерпався до дна. — Єдиний твій план полягав у тому, щоб уникнути Габбарда. Іншого плану ти не мав і не маєш. Ми завжди губилися в здогадках: ти сміливець чи просто ідіот, де Клермоне, але невдовзі це питання буде розв’язане і причому не на твою користь.

— Я планував зводити Діану до Габбарда в понеділок.

— Ага. Після того як вона встигла пробути у місті десять днів, — іронічно зауважив Гелоуглас.

— Поспішати не було потреби. Діана — член родини де Клермонів. До того ж, формально ми знаходимося поза межами міста, — похапцем пояснив Метью. Побачивши моє сконфужене обличчя, він додав: — Насправді район Блекфраєрс не є частиною Лондона.

— Я не збираюся йти до лігва Габбарда і знову дискутувати там із ним про географічні межі міста, — сказав Гелоуглас, ляснувши рукавичками об стегно. — Він не погодився з цим аргументом, коли ти на його підставі хотів розташувати штаб-квартиру братства в Тауері після того, як ми прибули на поміч ланкаширцям 1458-го року, не погодиться він із ним і зараз.

— Давайте не будемо змушувати його чекати надто довго, — сказав Хенкок.

— Ми маємо іще купу часу, — зневажливо відказав Метью.

— Ти ніколи не знався на припливах та відпливах, Мете. Припускаю, що ми подамося водою, оскільки ти й Темзу не вважаєш частиною міста. Якщо так, то ми, скоріш за все, вже спізнилися. Ходімо. — Гелоуглас нетерпляче кивнув рукою у бік парадних дверей.

Там уже нас чекав П’єр, натягуючи на руки чорні шкіряні рукавички. Свою звичну коричневу накидку він змінив на чорну, яка була надто довгою і старомодною. На його правій руці виднілася срібна емблема: змія, що оповиває хрест із серпиком місяця у верхньому квадранті. То був хрест Філіпа, відмінний від хреста Метью лише відсутністю на ньому зірки та геральдичної лілії.

Коли Гелоуглас та П’єр вдягли однакову одіж, Франсуаза накинула на плечі Метью відповідну накидку. Її важкі складки торкалися підлоги, від чого він виглядав іще вищим та імпозантнішим. Коли вони учотирьох стали поруч, то утворили доволі страшнувату компанію, яка надихнула б звичайну людину на захоплюючу розповідь про жахливих вампірів у темних мантіях, і була б та розповідь найправдоподібнішою з усіх, що коли-небудь були написані!